ifPortal.net - інформаційна агенція
Інформаційно - консультаційний центр ПАТ «Прикарпаттяобленерго»
Фотоальбом
Програма
Програма "Доступне житло"(2011)


Загрузка...

Фільми

Загрузка...


Ровер їде до храму. Андрій та Ірина Сеньки з Франківщини про релігійні велоподорожі

22.09.2015
6:07
Суспільство
Андрій та Ірина Сеньки з Ямниці не уявляють свого життя без велоподорожей, навіть весілля гуляли на роверах. Молоді люди організували велоспільноту «Дорогами до святинь», об’їздили чи не всю Західну Україну та мріють видати книжку з паломницькими маршрутами, аби залучати молодь до здорового та духовного життя.
Андрій Сенько – вчитель фізкультури в Ямницькій школі, а ще дякує у церкві, Ірина – кравчиня. Андрій розповідає, що колись дуже переживав, чи майбутня дружина розділятиме його захоплення велоподорожами. «Ще й як!», – заходиться Ірина дзвінким сміхом.
Спершу веломандрування розпочав Андрій. Якось кілька років тому поїхав до друга в Галич. Так сподобалося, що захотілося ще кудись. Так, каже, вже їздив на Київщину, Черкащину, в Крим. Три роки тому Андрій заснував спільноту «Дорогами до святинь», залучив і майбутню дружину. Вони ще з кількома молодими людьми мандрують Прикарпаттям, Львівщиною, Тернопільщиною та Закарпаттям – від храму до храму. На ровері в Андрія завжди брелок із зображенням Святого Христофора, покровителя подорожніх.

«Я собі просто так десь їздив, а потім, якось не знаю, до Бога навернувся і почав популяризувати святі місця, залучати молодь, – пояснює Андрій. – Спершу десь ближче їздили, а потім далі й далі».

Молоді люди кажуть, що кожна їхня поїздка – це окрема пожертва, наприклад, за батьків, за родину. Зараз часто їдуть і моляться за мир в Україні.

«У тих намірах і поїздках помічаємо, що нам Бог допомагає, він ближче до нас, – говорить Ірина. – Ти звертаєш увагу на якісь маленькі чуда. За буденними клопотами ми того не помічаємо, не надаємо тому уваги, але ті дрібниці – вони не випадкові».

У дорозі, кажуть велопаломники, завжди є багато моральних і фізичних перешкод, але їх долаєш із легкістю, якщо є мета. Після таких поїздок людині відкривається щось важливе.

Першим своїм чудом подружжя вважає те, що вони знайшли одне одного. Ще до знайомства обидва хотіли піти в монастир, багато молилися…

«Я хотіла, аби Бог дав мені якийсь знак, чи правильно я роблю, – пригадує Ірина. – І кілька днів поспіль снився Андрій. Я його взагалі не знала, хоч він живе у сусідньому селі. Кілька років тому познайомились у монастирі у Язловці (Тернопільська область) на молодіжному християнському таборі. Він був такий, як і снився. Тоді він сказав, що організовує велопрощі, я приєдналася. Перша моя поїздка була на 100 км до Страдчу, Львівщина. Не відставала».

А місяць тому Ірина та Андрій відгуляли весілля, і хто б сумнівався – також на велосипедах. Навколо ратуші на роверах гасали і молоді, і дружки з дружбами. Цікаво, що пропозицію Андрій зробив Ірині у Гошеві, просто біля каменю, який привезли з Кани Галилейської. У цьому місті було весілля, яке вперше згадується у Святому Письмі.

Велопрощі, які організовують молоді люди, можуть бути як одноденні, так і на кілька днів. Розповідають, що минулого року був велотур Львівщиною, де відвідали 16 храмів. За чотири дні намотали з 400 км. Нерідко доводиться їхати і під дощем, але ніхто не хворіє, що також вважають чудом.

Цьогоріч мандрували на Закарпаття, в урочище Джублик. Кажуть, то унікальне місце. У 2002 році там двом дівчаткам з’явилася Богородиця. Згодом вони також бачили Ісуса та святого Йосипа. Місце стало паломницьким центром, а ще через рік на одному з хрестів з’явилася кров. Також зі Львова до Джублика встановлено найбільшу в світі Хресну дорогу – 300 км! Туди, кажуть Ірина з Андрієм, вони їздять щороку у травні.

У тривалі мандрівки беруть намети чи домовляються за ночівлю в монастирях. А ще дуже часто їх просто запрошують до себе місцеві. Велопаломники кажуть, що спеціально вибирають маршрут, аби їздити через села і якомога менше трасою, бо то нецікаво. У селах можна побачити унікальні речі, зустріти цікавих співрозмовників та поласувати черешнями, яблуками, грушами.

«У маленьких селах переважно старенькі живуть, то дуже тішаться, коли нас бачать, – розповідає Андрій. – Мають з ким поговорити. Просять, аби ми про них написали, щоб інші приїздили».

Андрій мріє написати дві книжки. Одну – про давні церкви Західної України, а другу – велопутівник святими місцями, де будуть описи маршрутів та інша корисна інформація. Каже, такого ще ніхто не робив.

Щороку під час закриття сезону, а закінчується він у них у листопаді, завжди підсумовують, скільки проїхали, згадують, що бачили та що для себе взяли. Так, минулого року намотали понад 3000 км, а цьогоріч вже з 2600. Але ще планують поїздки у Погоню Тисменицького району, в село Берлоги, що на Рожнятівщині. Кажуть, там також унікальне місце. У маленькому селі є стара церква, а там чудотворна ікона захована так, що й енкаведисти не змогли знайти, а насправді вона в церкві на видному місці.

Можна, наприклад, поїхати до Маріямполя, – радить Андрій. – Там є руїни замку, чудотворна ікона, а ще красиві краєвиди Дністра, дуб Симона Петлюри та єдиний у Європі біблійний сад. Його посадили з чотири роки тому, там ростуть рідкісні дерева, які згадуються у Святом Письмі. Або вибратися на один день у Погоню, у село Липівка. Там старовинна церква, чудотворна ікона й цілюще джерело серед лісу. Все поряд. І таких гарних місць є дуже багато, що не треба далеко їхати. Хочемо, аби люди там побували, особливо молодь, і також для себе щось відкрили».

А ще Андрій та Ірина мріють об’їхати на велосипедах усі святі місця Європи – аж до Риму. Певно, об’їдуть.

Світлана Лелик, Репортер



Версія для друку


12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Липень '17

Погода в інших містах
Готівкові курси валют
USD
EUR
куп.
7,93
10,97
прод.
7,97
11,14
Станом на 14.10.2010
Чи залишаєте Ви текти воду, коли миєте руки, чистите зуби або голитесь?
Так
Ні
Про необхідність економії води не думаю

Новини RedTram

Завантаження ...

Завантаження