У фонди Національного заповідника «Давній Галич» подарували два цікавих артефакти – дзвіночки-бубонці (брязкальця, шумовички, шелести). Це один з найдавніших видів металевих прикрас, що зберегли свою форму та призначення впродовж тисячоліть.
Про це повідомили на сторінці заповідника.
Сферичні дзвіночки, передані у фонди, мають усередині металеві кульки (шротинки) та характерні прорізи в нижній частині для кращого звучання – легкого тихого шурхоту при русі. У верхній частині розташоване вушко для кріплення. Один із предметів виготовлений із мідного сплаву, інший – із бронзи.
“Спектр використання таких прикрас був надзвичайно широким: їх носили в складі намиста, кріпили до шийних гривень, обшивали низ рукавів, оздоблювали ними головні убори, вплітали у волосся на скронях, підвішували до поясів чи використовували як ґудзики. Дзвіночки були частиною переважно жіночого одягу, рідше – чоловічого. Бубонці більших розмірів кріпили до кінської збруї”, – йдеться в дописі.
Як зазначають фахівці заповідника, подібні звукові прикраси зустрічаються у багатьох культурах світу. Найдавніші прототипи з’явилися ще в епоху бронзи (кін. ІІ – поч. І тис. до н. е.). У Месопотамії та Давньому Єгипті шумові підвіски слугували атрибутом ритуалів.
У скіфо-сарматський період такі дзвіночки, окрім естетичної, виконували ще й магічну функцію – слугували оберегами від злих духів.
У давньоруські часи їхнє виробництво набуло масового характеру; прикраси виготовляли у великих ремісничих центрах Києва, Галича, Чернігова.
У період пізнього середньовіччя дзвіночки набули вигляду, форма якого збереглася до наших днів. Намиста з великою кількість дзвіночків – шелести – найбільш поширені в Карпатському регіоні.
Використання бубонців у дизайні сучасної біжутерії знову стає модним і оригінальним трендом.
Артефакти заповіднику подарував Богдан Човган з міста Снятин.
