Червень — місяць прайду. У десятках країн це час видимості і підкреслення рівності. В Україні червень 2026 року — це ще й пʼятий рік повномасштабної війни.
ЛГБТК+ військові в Україні теж служать, боронять, воюють і гинуть. Але закон їх країни, яку вони захищають, не захищає їх самих, пише Звістка.
Вижити, щоб стати собою. Історія трансгендерної ветеранки
Каріна Нестерова повернулася з війни у 2023 році. За плечима — рейди в Серебрянський ліс, де з тридцяти повернулося п’ятнадцять, контузія, ПТСР. Попереду — те, від чого більше не можна було тікати.
«Коли навколо занадто багато смерті, починаєш по-іншому дивитися на власне життя, — написала вона у своєму блозі. — Якщо не зараз, то коли?»
У 2023-му Каріна розпочала трансгендерний перехід. Одночасно — повернення в соціум після війни, юридичний і медичний перехід у країні, де трансгендерні люди стикаються із системною відмовою, і збереження сім’ї. Не по черзі, а все разом, на фоні війни, яка триває.
Одностатеві стосунки декриміналізували 35 років тому. Рівності досі немає
Сучасне ставлення до ЛГБТК+ людей в Україні неможливо зрозуміти без короткого історичного відступу. У радянський час одностатеві стосунки були кримінально переслідуваними. 12 грудня 1991 року — за кілька місяців після проголошення незалежності — Верховна Рада їх декриміналізувала. Не як жест толерантності, а як приведення законодавства у відповідність до норм приватного життя. Радянська спадщина — суспільна відраза, мовчання, невидимість — не зникла разом зі статтею Кримінального кодексу.
Наступні тридцять років — повільне, нерівне, часто болісне розширення простору. Перші публічні акції. Перші організації. Перший КиївПрайд у 2013 році і напади на нього. Черговий у 2026, також з нападами та протестами.
Суспільство змінюється, але нерівномірно
За даними КМІС, позитивне ставлення до ЛГБТК+ людей зросло з 3,3% у 2016 році до 12,8% у 2022-му. Байдуже — з 30,7% до 44,8%. Дослідження Центру «Наш світ» зафіксувало: станом на 2024 рік 70,4% українців вважали, що ЛГБТК+ люди повинні мати однакові права з іншими громадянами. За оцінками Національного демократичного інституту, станом на червень 2024 року близько 71% українців ставилися нейтрально або позитивно до поняття ЛГБТ-права.
Але зростання підтримки в цифрах — не те саме, що безпека в реальному житті. Дослідження UNDP про молодь(2023) показало: ставлення поляризувалося — ті, хто був налаштований негативно, стали радикальнішими; менш радикальні — м’якшими, відчуваючи єднання перед спільною загрозою.
Камінг-аут в Україні досі залишається процесом з непередбачуваним результатом. Активістка Хабу параюристів у коментарі Суспільному зазначала: у своїй роботі вона неодноразово стикалася з фізичним та емоційним насильством з боку батьків після того, як дитина відкривалася їм.
Щорічний звіт Центру «Наш світ» «Тримаючи стрій. Становище ЛГБТК в Україні у 2025 році» (лютий 2026) фіксує: попри євроінтеграційні зобов’язання, ключових правових змін для спільноти так і не ухвалили.
Сім’ї, яких не існує офіційно
Поки одні сім’ї руйнуються, інші — витримують. По-різному і з різною ціною.
Каріна Нестерова написала про це у червні 2026 року: «Моя дружина одружувалася з чоловіком. Але залишилася з жінкою».
Вони разом пережили роки, поки правда залишалася невисловленою. Потім — розмови, які тривали не один день. Сльози, образи, моменти, коли обом здавалося, що вони не впораються, проте сімʼя витримала.
«Я досі вважаю, що найважчий перехід у нашій сім’ї здійснила не я. А вона, — пише Каріна. — Бо я стала собою. А їй довелося заново вчитися любити людину, яку вона знала багато років».
Юридично ця сім’я не існує. Те, що тримається на особистому виборі двох людей, законом ніяк не захищене.
Діти, яких система не бачить
Окрема історія — ЛГБТК+ діти. Та й у сім’ях, де представники ЛГБТК+ спільноти батьки — теж є діти. Вони ростуть у суспільстві, яке їх не розуміє, або в родині, якої юридично не існує. І ходять до школи, де про такі родини або не говорять, або говорять так, що краще б мовчали.
Національне дослідження шкільного середовища (2020, майже 1800 підлітків) зафіксувало:
- 80% ЛГБТ-учнів не почуваються у школі в безпеці
- 67% чули гомофобні висловлювання від співробітників школи — не від однолітків, а від дорослих, яким довірено їх навчати
- 60% сказали: у них немає жодного відповідального дорослого в школі, до якого можна звернутися
Це дані про підлітків, які самі є ЛГБТК+. Але поруч із ними в класах сидять і діти, чиї батьки — ЛГБТК+. Вони так само чують ті коментарі. І так само не мають до кого звернутися за захистом.
Система освіти не має інструментів для роботи з цією реальністю. Не тому що вчителі погані люди — а тому що програм немає, підготовки немає, і розмова про це досі вважається зайвою.
Поки школа мовчить, а закон не визнає їхніх родин — діти ростуть у розриві між тим, що вдома, і тим, що існує офіційно.
На фронті
За даними першого масштабного дослідження про ЛГБТК+ військових (Info Sapiens та Інститут гендерних програм, листопад 2024), присутність ЛГБТК+ людей була верифікована щонайменше у 59 підрозділах ЗСУ.
За оцінками ГО «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права», від 2 до 7 відсотків військовослужбовців можуть бути представниками ЛГБТК+ спільноти. Точну цифру визначити неможливо, бо багато хто залишається закритим через страх дискримінації.
Віктор Пилипенко захищає Україну з 2014 року — і був одним із перших, хто зробив публічний камінг-аут у 2018-му
«Коли я здійснив камінг-аут у 2018 році, гомофобія була поширена. Чимало українців вважали, що на передовій немає геїв, що вони не можуть бути захисниками, не можуть бути патріотами. Я та інші чоловіки та жінки в армії, які публічно заявили про свою сексуальну орієнтацію, були немов чорні лебеді», — розповів він у інтерв’ю Tageszeitung у вересні 2025 року.
Зараз, за його словами, ситуація інша — але гомофобія в армії офіційно не визнана формою дискримінації, і саме тому організація, яку він очолює, досі консультує постраждалих.
Павло Лагойда («Лагідний») підписав контракт із ЗСУ ще у 2020 році
Про орієнтацію спершу не говорив — сказав лише одному другові. Але коли стало відомо ширше, реакції розділилися.
«До мене підійшов артилерист, який тільки-но повернувся з відрядження. Хтось сказав йому: „Ось той хлопець — гей”. Спершу агресії не було. Він привітався, а потім запитав: „Це правда?” Я відповів, що правда», — розповів він «Фактам».
Після публічних виступів — почалися погрози матері, незнайомці фотографували будинок родини. Його партнер Влад теж зараз на фронті.
Ангеліна (Макс) — 23-річна лесбійка з Кам’янця-Подільського, з багатодітної родини
За фахом живописиця, але з дитинства мріяла носити форму. Зі своєю орієнтацією визначилася після першого року служби — зрозуміла, що їй подобаються дівчата, почала називати себе чоловічим іменем і говорити про себе в чоловічому роді. На момент інтервʼю змінювати стать не планує і називає себе лесбійкою, служить діловодом.
«Побратими реагують по-різному. Одні звуть «Гелік», інші — досі переконують, що орієнтація «зміниться через три роки, потім через п’ять, зараз кажуть — через десять». — каже Макс.
В одному підрозділі поставили умову: за їхніми воротами вона — Ангеліна і має називати себе «нею». «Я сказав їм, що більше до них не прийду».
Кафа — операторка БПЛА, військовослужбовиця ЗСУ, небінарна людина
У лютому 2022-го вони були в Німеччині — і повернулися. «У мене є дві руки й дві ноги, я можу навчатися і зробити щось важливе для своєї країни. Я народилася у Криму, і досвід переживання окупації сформував моє розуміння того, що свобода не здобувається пасивністю — за неї потрібно боротися», — розповідали Кафа у радіофільмі Громадського радіо«Рівні у бою, та не рівні у правах» (вересень 2024).
Для них важливо говорити про це відкрито: «Квір-люди вже вмирають за Україну, а вона не може забезпечити рівність на законодавчому рівні».
Різні люди, різний досвід, різна видимість, різна ціна відкритості. Спільне одне: однакові обов’язки і менше прав.
Закон, якого немає
Поки ЛГБТК+ військові служать, їхні партнери залишаються юридично чужими. Якщо людина гине — партнер не має права на жодні виплати. Не може ухвалювати медичні рішення. Не вважається сім’єю.
Закон визнає лише юридично зафіксовані родинні зв’язки. А та сім’я, яку він визнає, нерідко обірвала стосунки після камінг-ауту і не знає ні про останні зміни в житті військових, ні про їх волю.
Законопроєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств» зареєстровано у Верховній Раді у березні 2023 року. У листопаді 2024-го зареєстровано ще один — про приведення законодавства у відповідність до Європейської конвенції з прав людини. У травні 2025-го Кабінет міністрів затвердив дорожню карту євроінтеграції, де прийняття закону про партнерства заплановане на III квартал 2025 року.
Закону досі немає.
У червні 2025 року стався прецедент: Деснянський районний суд Києва вперше визнав спільне проживання одностатевої пари — дипломата Зоряна Кіся та активіста Тимура Левчука — де-факто шлюбними відносинами. У березні 2026-го Верховний Суд підтвердив це рішення, відхиливши касаційну скаргу організації «Всі разом!». Два суди. Один прецедент.
Співголова Національного ЛГБТІ-консорціуму Святослав Шеремет і адвокаційний менеджер ГО «Точка опори ЮА» Олег Максим’як у травні 2026-го говорили ZMINA: без законодавчого врегулювання Україна залишається порушницею Європейської конвенції з прав людини.
Конституція України забороняє вносити зміни до неї під час воєнного стану — і саме цим аргументом блокують одностатеві шлюби. Але реєстровані партнерства не потребують змін до Конституції. Це технічне рішення, яке вже давно готове юридично. Його немає не тому що неможливо, а тому що не проголосували.
ЛГБТК+ спільнота в Україні існує
ЛГБТК+ військові відкриваються суспільству або ні, залежно від того, наскільки це безпечно. Частина людей служить. Частина вже загинула. Частина — як Каріна Нестерова — намагається одночасно впоратися з наслідками війни і жити власне життя в країні, в якій за це треба окремо боротися.
Паралельно спільнота підтримує себе сама. У квітні 2025 року ГО «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права» відкрила в Києві перший у Східній Європі ветеранський хаб для ЛГБТК+ військових — із психологічною, юридичною підтримкою і безпечним простором для реінтеграції. ЛГБТ+ організації також взяли на себе забезпечення трансгендерних людей гормональною терапією — після того, як частина препаратів зникла з аптечної мережі.
Організації, які продовжують працювати:
КиївПрайд
Точка опори ЮА
Інсайт
«Наш світ
«Українські ЛГБТ+ військові за рівні права»
Поки тривають узгодження, Павло Лагойда і його партнер Влад несуть службу на різних ділянках фронту. Якщо щось станеться з одним із них — інший не буде повідомленим.
Поки депутати зволікають із голосуванням, Каріна Нестерова і її дружина залишаються сім’єю, якої в українському законодавстві немає.
Закон про реєстровані партнерства лежить у парламенті з 2023 року.
