Прочитавши Закон про засади державної політики національної пам’яті, мушу сказати, що рада, що його нарешті ухвалили.
Це дуже важливе визнання реальності.
Якщо просто, він пояснює, чиї то були ракети і з якого боку вони летіли, і з якою метою, і не залишає різночитань стосовно того, чи раптом все “не так однозначно”.
Якщо складніше, то він вводить у правове поле низку термінів (гаціональна пам’ять, історична антиукраїнська пропаганда, злочини проти українського народу тощо).
Але головне – що Закон визнає першопричиною збройної агресії Росії проти України послідовну російську імперську політику, спрямовану на заперечення та знищення української державності та ідентичності Українського народу.
Тобто, війна не виглядає випадковим конфліктом, а як закономірний результат тривалої політики РФ, результат свідомого заперечення права українців на власну державу.
Що ще:
– закон виокремлює етапи нинішньої війни – від окупації Росією Криму та Севастополя, протидії агресії Росії в Донецькій та Луганській областях (АТО як перша форма збройної відсічі агресорові) – і до нині,
– закріплює визначення терміну “рашизм”: це “новий різновид тоталітарної ідеології та практик, які лежать в основі режиму, сформованого у державі-агресорці та ґрунтуються на традиціях російського шовінізму й імперіалізму, практиках комуністичного режиму СРСР та націонал-соціалізму (нацизму)”,
– говорить про особливе значення збереження пам’яті про українських воїнів, які стали учасниками боротьби за Незалежність – поруч з борцями з тоталітарними режимами ХХ століття (це про тяглість оборони незалежності, та суверенітету України),
– захист пам’яті, української мови та культурної спадщини в Законі названо (нарешті) складовою національної безпеки – а не якась “культурка” чи “гуманітарочка”.
І найголовніше – війна проти російських окупантів (так само нарешті) має назву – “війна за Незалежність України”.
Можливо, комусь це здається саме по собі очевидним.
Але ні і ні, на жаль.
Я дуже добре пам’ятаю такі собі “сірі зони” в журналістиці ще з 2014-го, коли цілу купу не обов’язково російських пропагандистів, а й людей серед нас, добре так підхитувало від нерозуміння, що ж таке відбувається.
Ми бачимо, що це досі присутнє в різних закордонних медіа – від східних до західних.
Ми можемо це і зараз зустріти в українських громадян, які знову недобачили, звідки ж увесь час прилітає.
Ми досі бачимо сумніви на рівні дипломатії: а чи має все ж якесь значення, хто першим почав.
Тоді як Путін, здається, в кожному своєму тексті, на кожному Валдаї і кожній Алясці прямо каже про українську ідентичність як загрозу Росії.
Це їхня офіційна ідеологія.
Тому так, цей Закон дуже важливий.
- Передрук не редагуємо. Оригінал тексту тут.
