Знову жахлива, ганебна історія про те, що невідомий завдав смертельного удару в шию військовому ТЦК у Львові.
І частина медіа знову пише “працівник ТЦК” і соромиться слова “вбив” – але це військовий, колеги, і його саме вбито (в тилу).
Понад 270 нападів на військовослужбовців ТЦК зафіксовано від початку повномасштабного вторгнення.
Я сподіваюсь, що винного у цьому вбивстві знайдуть і покарають згідно з законом.
Але, думаю, ж усі тут розрізняють вину і відповідальність.
Бо відповідальність за те, що це набуло таких форм, несе політична влада.
Президент, який умудрився щось публічно говорити про “бусифікацію”, досі жодного разу не сказав, що для нього – як верховного головкома – неприйнятні напади на військовослужбовців, хто б їх не чинив: “перелякані” ухилянти чи провокатори ворога.
Та що там говорити, яка політична відповідальність, якщо на ефіри одиниці з політиків готові приходити, щоб на цю тему говорити (я не про Гончаренка чи Безуглу, я про конструктивні розмови).
Ну або коли керівник Нацполіції розповідає, що оповіщення військовозобов’язаних “завдає репутаційних втрат” поліції – це при 2 млн оголошених в розшук за ухилення від мобілізації.
Наївно розраховувати лише на “високу мораль” суспільства у цій темі чи очікувати якогось саморегулювання від людей.
Моральні і совісні в армії давно.
А частина з них так давно, що вже тричі прокляли свою моральність і совісність.
Бо кінця краю цьому не видно, на їхні місця ніхто не спішить, всім все зручно.
Але стати на бік військових – це перш за все справа держави, справа влади.
Але що ж.
Маємо, що маємо.
Про авторку: Тетяна Трощинська — українська журналістка та медіаменеджерка
Передрук не редагуємо. Оригінал тут
