Тетяна Трощинська: нам потрібно навчитись швидко перемикатись на важливе

Генштаб учора вночі опублікував список жирних уражених цілей у Москві та Підмосков’ї і не лише (підприємство “Ангстрєм” у Зеленограді Московської області рф, що спеціалізується на виробництві мікросхем для високоточної зброї, насосну станцію “Солнечногорская”; командні пунтки та живу силу противника).
І я подумала, що увесь минулий тиждень – це просто хрестоматія з рефлексивного управління великої частини наших людей.
Ми дуже віримо у те, що нас весь час “відволікають” (однією “зрадою” від якоїсь “більшої зради”).
Але можливостей вплинути у комунікаційно-психологічний спосіб значно більше, ніж лишень відволікання.
І те, що я спостерігаю в останній час, то це в першу чергу – “перевантаження” (закидання великою кількістю суперечливої інформації), і “параліч” (формування переконання, що існує лише один пріоритет є, одна тема і ти просто не здатен вийти за межі цієї теми).
А на перевантаженні й інформаційній асиметрії рефлексивне управління якраз і побудоване.
Коли ми мало знаємо, коли знаємо лише якусь частинку, коли не маємо інструментів для аналізу реальності (або не маємо емоційного ресурсу для цього), коли не маємо досвіду що і з чим порівнювати – зате маємо багато інформаційного шуму і готових оцінок від ну дууууже розумних авторів цифрового контенту.
Навіть у мирний час у нас різний ступінь поінформованості про реальну ситуацію, про середовище навколо і контекст.
Що що вже й казати про війну.
Плюс емоційний стан.
Плюс (у багатьох людей) брак ціннісних опор, принципів і будь-яких поглядів. І брак розуміння пріоритетів.
Тому так – люди повторюють якусь ахінею.
Що ми (як країна) слабші, ніж ми є насправді (це бреханина).
Це все навколо – невиносиме (виносиме).
Що “ця країна не варта, щоб її захищали” (вона не просто варта, а дуже варта; а все, що не влаштовує, можна реформувати і ми ж усі не вмираємо).
Що ми маємо капітулювати (чого це раптом).
У російській світоглядній системі немає такого способу завершити війну чи конфлікт, який би зберігав гідність обох сторін або був про компроміси.
Завжди є переможець і той, хто програв.
Це треба завжди тримати в голові, коли туди лізуть дурні капітулянські думки.
І навчитись швидко перемикатись з Вероніки феншуй на справді важливе – на те, як воно горить. І що зробити самому, щоб долучитись (або бодай не заважати) до цього безцінного процесу.