А от Львова-Бєлова, яка в інтерв’ю розказує, як вона позбавляла ідентичності українського хлопця.
17-річний Пилип Головня до повномасштабного вторгнення Росії в Україну жив у Маріуполі. Маму він втратив у 10-річному віці, жив з опікунами у багатоквартирному будинку, який у березні 2022 потрапив під обстріл.
У шоу “Смотри и думай” (як дико ця назва звучить) Львова-Бєлова розказує, що познайомилася з Пилипом, коли “їздила по підвалах і збирала дітей, що перебували під обстрілами” в Маріуполі, а Пилип “шукав безпечне місце, де можна було б сховатися від російських солдатів”.
Ще раз: спочатку ви руйнуєте рідне місто і дім цього хлопця, сотень тисяч інших людей, потім ти збираєш дітей “по підвалах”.
Або зрештою, в цьому і мета – руйнуєте вщент, щоб потім помародерити і обікрасти, включно з дітьми.
Львова-Бєлова розказує, що хлопець “не хотів їхати до Росії”, любив Україну та був “розлючений” на Москву.
Йдеться про саме того хлопця, на якого вона вже скаржилась на вікопомній пресконференції у 2023-му році, де публічно зізнавалась у воєнних злочинах.
Тоді вона сказала, що підліток мав посттравматичний розлад і зберіг сильну прихильність до України.
“Важко реагувати, коли твоя дитина бігає за молодшими дітьми і каже: “З’їм м*с*к*лятко”.
Останнє ми знаємо лише з її слів, не знаю вже, чи казав таке хлопець, чи взагалі це в лексиконі підлітків, бо трохи тхне методичкою про “пекельні борошна”, втім, в тій ситуації, що опинився Пилип, всяке може бути.
І от тепер в телешоу, Львова-Бєлова, розказує, що він “завжди був на проукраїнських сайтах” і “читав там усю „пропаганду“, “співав пісні українською мовою”.
І вона сказала йому: „Ти намагаєшся провокувати, співаючи українською? Ми ж братні народи… Я дуже добре ставлюся до вашої мови та культури“.
І просила Пилипа змінити своє ставлення до України та Росії – увага – “заради неї”.
Потім Львова-Бєлова прямо заявляє, що у хлопця “почалися зміни у свідомості” й тепер – вже Філіпп – повертатися до рідного Маріуполя не хоче.
Правда, це теж ми знаємо лише з її слів.
Очевидно, що їй навіть в голову не приходить, що це цинізм і екзекуції.
Вона вона вкрала хлопця, примусово перевезла його до Росії, примусила жити з нею і її сім’єю, систематично чинила насильство над ним, позбавляла ідентичності, мови, любові до своєї країни.
Не кажучи вже про ці типові пропагандистські прийоми з “братніми народам”, “молодшими”, “неповноцінними”, які не відчувають себе “нормальними росіянами”.
Це і є та сама культура насильства, якою росіяни пронизані.
“Ти мене провокуєш?”, – питає Львова-Бєлова.
“Провокація”, “самі винні”, “ми ні в чому не винні” і т.д.
Це і є їхня “нормальність”.
Я справді всі ці речі сприймаю дуже особисто, бо, як багато людей мого покоління, тих доя кого це мало значення, я пам’ятаю “вашу свінячую мову” з часів свого власного дитинства, “мнє смєрдіт с тобой рядом стоять” в транспорті, коли мені було років 15, і т.д.
Такі історії були типовими протягом багатьох десятиліть.
Але це все одно неможливо порівнювати, бо коли ти у своїй країні, ти завжди можеш відійти вбік від тактх людей або дати здачі.
Коли ж тебе викрали, позбавили свободи і вибору, ти не можеш просто так відійти вбік і не можеш дати здачі.
І це так очевидно і страшно.
Але десь у паралельному світі люди пишуть в коментарях, що це “не їхня війна”, і що це українським військовим “вигідно воювати”.
Передрук не редагуємо. Оригінал тут
