Учора газета The Washington Post звільнила сотні співробітників, закривши бюро і в Україні (загалом 12 бюро).
Я належу до того покоління журналістів, які вважають, що журналістика – це професія, а не спосіб стати помітнішим в боротьбі за увагу, тому для мене такі історії – ввжливі особисто.
Washington Post – це ціла історія.
Газета існує з 1887 року, і ця дата заснування не про те ж, що нічого не має змінюватись, а якраз про те, що можна змінюватись разом з американським суспільством, виконувати свою місію і зберігати репутацію.
Але тут на арені з’являється Дональд Трамп.
Зараз менеджмент видання називає те, що відбувається “стратегічним перезавантаженням”, труднощами із залученням клієнтів і “складним медіаландшафтом”, і це окрема тема – як мову використовують, щоб не говорити правду.
Тому тепер видання має зосередиться “на висвітленні національних новин, внутрішньої політики, науки, медицини, технологій та бізнесу”.
Цікаво, що серед звільнених – Керолайн О’Донован, журналістка, що висвітлювала діяльність Amazon, власне, однієї з основних компаній власника Post Джеффа Безоса.
Ще цікавіше, що попередні звіти про діяльність видання показували зростання (і за роки Безоса також).
До останнього часу.
Доки Джефф Безос не став поводитись як олігарх зі Східної Європи кінця 1990-х.
Минулого тижня співробітники Post записували звернення до Безоса і закликали його зупинити заплановані скорочення, пояснюючи, яка важлива нині професійна журналістика.
Але Безос не відповів.
Зате в понеділок він особисто водив міністра війни Піта Гегсета на екскурсію в іншу свою компанію, стартап Blue Origin, що займається космосом.
Кажу ж, це все нагадує мені часи міцного кучмізму.
Але не лише мені.
Бо є багато голосів, які кажуть що Безос хоче здобути прихильність президента Трампа і готовий задля цього знищити і бренд The Washington Post, і фактично інституцію одного з найбільших і поважних американських медіа.
Профспілка працівників видання планує протести, побачимо, що з цього вийде.
Колумністка The Guardian Маргарет Салліван (яка працювала свого часу в Post) наводить прекрасну метафору: “Якби ви успадкували рідкісну скрипку Страдіварі, полірували б її кілька років, а потім би вирішили розбити її молотком?”
Безос робить те, що немислиме, пише вона, і він робить це в той час, “коли сильна, заснована на фактах журналістика надзвичайно важлива в Америці та в усьому світі”.
Але ж найцікавіше інше.
Незадовго до виборів Безос заборонив редакції The Washington Post публікувати редакційну статтю на підтримку Камали Гарріс на посаду президентки.
Не дивно, що сотні передплатників тоді скасували підписку. Їх обурила очевидна спроба догодити Дональду Трампу ціною редакційної незалежності.
Потім Безос вклав $1 млн в інавгурацію Дональда Трампа, а ось буквально нещодавно – $40 млн у фільм про Меланію Трамп, який безуспішно збирає порожні зали.
І ще кілька десятків мільйонів доларів планує витратити на його просування
Яка сумна і повчальна історія про олігархічні бізнеси, автократію і сонні інституції.
Передрук не редагуємо. Оригінал тут
