Троє випускників Львівської політехніки перемогли у всеукраїнському конкурсі “Концепт-дизайн: атомний об’єкт 2100. Спроєктуй енергетику майбутнього”. Наталія Гончар, Віталій Бігун та Ірина Чомко за три дні створили концепцію атомної станції для майбутньої України — з двома реакторами, екологічною градирнею та архітектурою, інтегрованою в ландшафт.
Про це пише Рубрика.
У конкурсі, організованому Українським ядерним товариством спільно з НДІ “Інноваційна енергетика” Українського державного університету науки і технологій, взяли участь представники провідних українських університетів. Випускники бакалаврату Наталія Гончар, Віталій Бігун та Ірина Чомко під керівництвом доцента Леоніда Вознюка обійшли учасників із 20–30 команд, поєднавши у своїй роботі сучасний дизайн із розумінням технологічних процесів.
Зазначають в виші, що друге місце посів Київський національний університет будівництва й архітектури, третє — Придніпровська державна академія будівництва та архітектури.
Для студентів це була перша робота, пов’язана з атомною енергетикою. До участі їх запросив доцент кафедри архітектурного проєктування та інженерії Леонід Вознюк.
Атомна станція за три дні
Найбільшим викликом для команди стали терміни. На розробку проєкту студенти мали лише три дні, адже конкурсне завдання вони отримали незадовго до дедлайну. Водночас паралельно працювали над дипломними роботами.
За цей час команда мала розібратися в принципах роботи атомної станції, визначити розташування основних об’єктів, розробити генеральний план, архітектуру, креслення, візуалізації та презентацію.
За словами викладача, студенти добре володіють графічними програмами й мають сильну технічну підготовку. Однак атомна енергетика була для них новою сферою.
“Мене найбільше вразило те, що вони не боялися братися за тему, з якою практично не стикалися раніше, бо енергетика — дуже складний, відповідальний і фундаментальний напрям, унікальна, індивідуальна галузь, тим більше атомні станції”, каже він.
Станція майбутнього для Миколаєва
Для свого проєкту студенти обрали Миколаїв. В основу концепції заклали поєднання бруталізму та екологічної архітектури.
“Перед тим ми шукали різні аналоги, щоб чимось надихнутися. Думали, як поєднати цю енергетику з екологічною частиною, адже світ рухається в бік екології. Ми переглянули багато ідей і зрештою зупинилися на поєднанні бруталізму та екології”, розповідає Віталій Бігун.
Масивні бетонні конструкції у проєкті поєднали із зеленими зонами, водоймами та природним рельєфом. Частину будівель запропонували заглибити в землю, а дахи зробити експлуатованими й озеленити. Так автори хотіли зменшити візуальний масштаб промислового комплексу та вписати його в навколишнє середовище.
Водойми виконують не лише декоративну функцію — їх передбачили також як елемент захисту, зокрема на випадок пожежі.
У концепції передбачили два реактори потужністю по 1000 МВт. Працюючи над технологічною частиною, студенти вивчали різні типи реакторів і порівнювали американський AP1000 з ВВЕР-1000, який використовується на українських АЕС.
“Я почала детальніше вивчати атомний реактор, а саме: реактор, парогенератор і турбіну. У реакторів є багато специфічних особливостей. Я зупинилася на AP1000 — це американський реактор, він має два великі парогенератори. Але через те, що ми в Україні, ми мислимо заради української ядерної енергетики і йдемо в майбутнє! Ми подумали над тим, щоб розробляти цей реактор в українських умовах”, пояснює Наталія Гончар.
Окрему увагу команда приділила градирні. Її запропонували перетворити на своєрідну теплицю: бетонну конструкцію оточує скляна оболонка з вертикальним озелененням. Тепло від роботи станції має підтримувати всередині стабільну температуру, що дозволить вирощувати сільськогосподарські культури протягом року.
При цьому студенти свідомо не створювали фантастичну споруду, яка могла б з’явитися лише через кількасот років. Вони виходили з уже наявних технологій та припускали, що до 2100 року атомна енергетика стане безпечнішою й ефективнішою, але її основні принципи суттєво не зміняться.
“Якщо судити з усіх атомних станцій, які ми аналізували, то ми дійшли висновку, що для атомної станції 70–80 років — це вже завтрашній день, і ми до цього дуже логічно підійшли, не намагалися зробити щось дуже нереальне”, каже Наталія.
За словами студентів, головним завданням було не просто створити ефектний вигляд станції, а показати технологічну логіку майбутнього об’єкта.
“Ми спочатку не очікували на перемогу, нам просто було цікаво дізнатися інформацію і зрозуміти, як це все працює. А далі, коли почали захищати, азарт був, і ми вже сподівалися на перемогу”, розповідає Наталія.
