Яна Лагода навчалася у звичайній школі в Енергодарі, викладала танці та, як багато підлітків, мріяла про великі можливості за кордоном. Згодом вона отримала повну стипендію до престижної американської школи на Гаваях, а після її закінчення вступила до коледжу в Нью-Йорку.
Та попри перспективи за кордоном, дівчина не захотіла планувати своє життя в США. Натомість Яна вирішила змінювати українську освіту — і вже зібрала понад 50 тисяч доларів на освітній проєкт для дітей з сіл та родин, які не можуть дозволити собі дорогу освіту. #ШОТАМ розповідає, як ідея студентки перетворилася у проєкт, у який повірили десятки людей.
У 15 років зібрала кошти на систему моніторингу повітря в Енергодарі
Яна народилася й виросла в Енергодарі. У дитинстві займалася хіп-хопом і брейк-дансом, а вже у 13 років сама почала викладати танці молодшим дітям. Але одним із перших досвідів, який змінив погляд на власні можливості, став зовсім не танцювальний проєкт.
“Вікна моєї кімнати виходили на атомну електростанцію. І кожного разу, коли я прокидалася, бачила чорний дим, який виходив зі станції, і задумувалася над тим, чим ми дихаємо. Разом із подругою ми вирішили встановити в місті систему моніторингу якості повітря. Але на це, звісно, потрібні були гроші. В Енергодарі був молодіжний простір, де ми познайомилися з кандидатом у мери. Він мав велику аудиторію в соцмережах, тож ми наважилися звернутися до нього по допомогу. Він підтримав нашу ідею, і нам вдалося зібрати аж 500 доларів”, — розповідає дівчина.
Так вдалося придбали обладнання, встановити його та під’єднати до телеграм-каналу, де мешканці могли в реальному часі стежити за показниками якості повітря.
Пізніше дівчата планували презентувати результати міській владі, однак зустріч так і не відбулася.
“Сьогодні я чесно визнаю: тоді нам бракувало досвіду. Щоб переконати когось, треба мати достатньо інформації й уміти відповідати на будь-які запитання. Тоді мені було 15 років, і я не скажу, що була до цього готова. Але разом з тим, саме цей проєкт став важливим аргументом під час мого вступу до міжнародної програми Ukraine Global Scholars”, — каже Яна.
Отримала стипендію в школу, навчання в якій коштує $60 тисяч на рік
У 2021 році Яна отримала повну стипендію до Iolani School на Гаваях. Навчання там коштує приблизно 60 тисяч доларів на рік.
“Більшість моїх однокласників могли дозволити собі це без стипендії, і в розмовах з ними я часто почувалася, як риба без води — це величезна сума. Напевно, тоді в мене і зʼявилася мрія створити мережу шкіл для дітей, чиї батьки не можуть сплатити дороге навчання”, — розповідає дівчина.
Після випуску зі школи вона вступила до Bard College у США — також на повну стипендію.
“Там я побачила підхід до навчання, який повністю змінив моє уявлення про освіту. На обов’язковому тритижневому курсі Language and Thinking ми брали різні тексти, аналізували їх із різних боків, порівнювали авторів, дискутували, працювали в малих групах і вчилися аргументувати власну думку. Ці методики реально змушували вийти із зони комфорту, почути інших людей і думати під різними кутами”.
Як зазначає Яна, після досвіду в українській школі, де багато уваги приділялося запам’ятовуванню, такий підхід став справжнім відкриттям. Саме тоді вона вперше задумалася: а що, як адаптувати його для українських школярів?
Зібрала $50 000 на проєкт для дітей із родин, які не можуть дозволити собі дорогу освіту
Багато українських студентів після навчання у США вирішують будувати життя там.
“Для мене такого вибору не існувало, ніколи навіть не стояло питання, чи повертатися: я себе бачу як українка і хочу проживати українське життя”, — каже Яна.
Поступово її Google-документ із нотатками перетворився на десятки сторінок досліджень та ідей. У ньому дівчина описувала школу своєї мрії — для дітей із прифронтових територій, сіл і для родин, які не можуть дозволити собі дорогу освіту.
“Я мрію створити середовище, де учні можуть навчатися так, як у школах, які в інших країнах коштують тисячі доларів на рік”.
Свою ідею вона вирішила не відкладати. Адаптувала програму Language and Thinking для учнів 9-11 класів в Україні і почала шукати фінансування.
Яна сама займалася фандрейзингом: писала листи потенційним партнерам, домовлялася про зустрічі, зверталася до фондів і донорів.
Коли їй була потрібна допомога, зверталася за консультаціями щодо проєкту до керівників коледжу. Іноді на розмову з ними мала лише десять хвилин — дорогою від парковки до офісу.
“Я завжди приходила підготовленою, записувала всі питання заздалегідь. І цих десяти хвилин вистачало, щоб отримати відповіді. Спочатку мені здавалося, що навіть бюджет у 10 тисяч доларів — недосяжний, але сьогодні ця цифра перевищила 50 тисяч”.
Цього літа в програмі в Києві візьмуть участь 35 старшокласників. Частина з них приїде із прифронтових регіонів і житиме в резиденції під час навчання. Для когось це стане першим за кілька років досвідом звичайного навчання офлайн.
“Я просто не бачу себе в будь-якому іншому місці”
“Коли мене запитують, навіщо мені все це, я не думаю про кар’єру чи особистий успіх. Я думаю про дітей із маленьких міст, які часто навіть не знають, що великі можливості існують. Я сама так думала. Але зараз розумію: питання не в тому — для тебе ці можливості чи ні. Питання в тому, наскільки сильно ти цього хочеш. І саме це, мабуть, найкраще пояснює мою історію. Я не бачу себе в будь-якому іншому місці. Я бачу потреби, які є в Україні і бачу можливості, як ми можемо їх закрити”, — каже Яна.
