Коли країна воює, вона зазвичай стає місцем, звідки тікають. Але іноді саме сюди приходять по захист. Історія Саби Ямані — одна з таких. Народжена у Саудівській Аравії, вона ще підліткою втекла до України, рятуючись від примусового шлюбу. А у 2022 році, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Саба зробила, на перший погляд, парадоксальний крок — попросила прихистку в держави, яка сама боролася за виживання, пише Звістка.
Це історія не лише про міграцію й документи. Вона — про вибір свободи, про страх повернення і про те, як Україна стала домом для людини без українського паспорта, але з українським серцем.
Саба Ямані — стоматологиня з Києва. Вона народилася у Саудівській Аравії, а в Україну, за власними словами, фактично втекла у 15 років, щоб уникнути примусового шлюбу з двоюрідним братом. Про її історію до Міжнародного дня мігранта розповіла Amnesty International Ukraine.
Паралельно історія Саби з’явилася у спільному проєкті медіа «ШоТам» та благодійного фонду «Рокада» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні. Там вона фігурує як Саба Ал Ямані.
Дитинство між двома країнами і рішення не повертатися
За словами Саби, вона народилася у 2000 році. Її біологічна мати — сирійка, батьки розійшлися майже одразу після її появи. Згодом батько одружився з українкою, і дівчина жила «на дві країни» — навчалася поперемінно, а канікули проводила то в Україні, то у Саудівській Аравії.
Ключовим моментом стала розмова з батьком у 15 років: Саба стверджує, що її попередили про примусовий шлюб з двоюрідним братом. Тоді вона попросила дозволу закінчити школу в Києві — і залишилася тут.
У матеріалі «ШоТам» Саба описує контроль з боку батька так:
«Мій батько не знав меж — я йому повністю належала».
Саба пояснює, що на певний момент повернення до Саудівської Аравії для неї вже стало не просто небажаним, а небезпечним. За роки життя в Україні вона охрестилася, зробила татуювання й відкрито заявила про свою ЛГБТК+ ідентичність. У поєднанні з конфліктними стосунками з батьком це, за її словами, означало повну втрату будь-якого захисту у країні походження.
«Я розуміла, що якщо повернуся, то більше не матиму ані права голосу, ані права на власне життя»,
— говорить Саба. Саме тоді питання документів перестало бути формальністю й стало питанням безпеки.
Парадокс, який насправді не парадокс, або прохання про захист у країни, яка воює
Після початку повномасштабного вторгнення росії Саба зіткнулася з ризиком втрати легального статусу через проблеми з документами. Як повідомляє Amnesty International Ukraine, у 2022 році вона отримала повідомлення від міграційної служби з вимогою здати посвідку та залишити Україну у визначений строк.
Саба пояснює, що не могла повернутися до Саудівської Аравії, і зрештою звернулася по захист в Україні . Хоч сама визнає абсурдність ситуації: просити прихистку в держави, яка переживає війну.
Підказка, що робити, за її словами, прийшла випадково. Вона розповіла свою історію таксисту, який виявився мігрантом і порадив алгоритм звернення.
Як в Україні працює процедура захисту
Процедура надання статусу біженця або додаткового захисту в Україні визначена законом «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та підзаконними правилами розгляду заяв (наказ МВС). Зокрема щодо реєстрації заяви, співбесід і підготовки висновку перед остаточним рішенням.
Базову логіку подання заяви й проходження етапів також пояснює довідка UNHCR «How to request refugee status?» та інформаційні матеріали для шукачів притулку.
Окремо Державна міграційна служба на своєму сайті описує, хто може претендувати на додатковий захист (зокрема через загрозу життю/свободі та ризик жорстокого поводження в країні походження) і які загальні кроки передбачені процедурою.
Булінг, ксенофобія і «невидима стеля» через документи
Саба відкрито говорить, що в Україні їй доводилося стикатися з упередженнями через зовнішність і походження — від булінгу в підліткові роки до ксенофобських коментарів у соцмережах.
У тексті «ШоТам» вона згадує момент, який для неї став символом свободи:
«Раніше я носила хіджаб, а в школу в Києві вперше прийшла без нього…».
Окремим болючим пластом залишалася бюрократія: за словами Саби, через документальний статус у неї виникали труднощі з навчанням, орендою житла, а також із працевлаштуванням.
Новий старт: освіта, професія і плани на власну справу
У проєкті «ШоТам»/«Рокади» йдеться, що Саба отримала статус біженки у 2023 році після понад року очікування. Також здобула вищу освіту й відкриває власний стоматологічний кабінет завдяки гранту УВКБ ООН в Україні.
У тому ж матеріалі вона говорить про цінність того, що знайшла в Україні не лише безпеку, а й опору в житті та вірі: «Я знайшла тут не лише захист, а й віру…».
Історія Саби Ямані — це нагадування про те, що прихисток вимірюється не лише миром чи стабільністю. Інколи він полягає у праві не повертатися туди, де на тебе чекає насильство. І в можливості будувати життя там, де тебе прийняли.
Україна дала Сабі не лише юридичний захист, а шанс на професію, власну справу і майбутнє. І водночас її шлях оголює проблеми, з якими досі стикаються мігранти й біженці. Це питання ксенофобії, бюрократичних пасток, «невидимих стель» на ринку праці.
У час, коли мільйони українців самі стали вимушеними переселенцями, ця історія звучить особливо гостро. Бо вона — про цінність свободи, людської гідності й про країну, яка навіть у війні здатна бути домом.
Примус, страх і втрата права на вибір можуть мати різні форми — від сімейного насильства до залежностей, які повільно, але невпинно руйнують долі. Про те, як азартна гра стає пасткою і знищує життя людей та їхніх близьких, ми писали раніше в матеріалі «Після гри: як азарт руйнує життя».
Це історія юриста, який почав робити ставки в школі, програв мільйон за один день, вліз у борги на 12 мільйонів гривень і ледь не втратив усе.
