Гральна залежність. Вона не просто відбирає гроші – вона стає воронкою, яка засмоктує час, стосунки, психологічне здоров’я. За даними Опендатабот, в Україні кількість людей, які офіційно заблокували собі доступ до азартних ігор, за рік зросла утричі — до початку березня 2025 р. до реєстру лудоманів було внесено 12 807 осіб.
Кожного місяця 2024 року в середньому приєднувалося 780 нових імен, а лише за перші два місяці 2025‑го — 1 719 людей, тобто 860 на місяць. Це 99 % добровільних звернень — люди самі просять закрити їм доступ до гральних закладів, пише Звістка.
Однак статистика охоплює лише легальних операторів: реальні масштаби азартної залежності, особливо в онлайн‑середовищі, значно більші.
На цьому тлі публічні історії тих, хто зміг сказати «досить» і перестати просто спостерігати, як азартні ігри руйнують життя, набувають величезної цінності. Один з таких людей — юрист Антон Тарасюк. Він почав робити ставки в школі, програв мільйон за один день, вліз у борги на 12 мільйонів гривень і ледь не втратив усе. Сьогодні Антон шостий місяць утримується від гри, активно працює, віддає борги й веде блог для людей із тією самою проблемою. Жартує, що при нинішніх заробітках стане вільним від заборгованості ближче до 50 років.
“Звістка” поспілкувалася з Антоном та розповідає його історію, аби показати, як насправді виглядає залежність, якого масштабу вона набула в Україні та як можна знайти вихід.
«До гри я був спокійним юнаком»: життя до залежності
Як і більшість підлітків, він ще не сформувався як особистість, тому не усвідомлював уразливості. Озираючись назад, Антон визнає, що деякі сигнали були: певна конкуренція з батьком та бажання доводити, що він не гірший, підточували його впевненість.
«Це сильно заважало моєму становленню, як чоловіка»,
— пояснює він.
Юнацьке життя Антона було немислиме без спорту. Улюбленим видом спорту завжди був футбол. В одному з рілз він зізнається:
«Футбол давав мені “дофамінку”, я отримував від нього заряд, якого тепер не вистачає».
Коли залежність уже зламала його життя, він, на додаток, отримав серйозну травму — порвав хрестоподібну зв’язку та потребує операції, тому тимчасово позбавлений спорту.
«Я не можу займатися спортом… це зараз мене дуже демотивує»,
— каже Антон.
Втрата улюбленого заняття ускладнила вихід із залежності й наклалася на депресію. У цей період він сильно схуд — не через тренування чи дієти, а через стан, у якому тоді перебував. Антон каже, що після одужання планує повернутися до футболу, а наразі веде блог про вихід із залежності й паралельно віддає борги.
Перші ставки: гра як розвага і шлях до заробітку
Залежність почалася в шкільні роки, коли друзі ще в 11 класі показали йому ставки на спорт. Перші виграші здавалися легкими грошима.
«Усе почалося в школі: друзі показали мені ставки на спорт. Ставили по дві гривні. Спочатку я кілька разів виграв — шалених на той час 250 гривень. Потім ще, іще, й я відчув себе богом, що можу так заробляти. Ця думка надовго засіла в голові. Я вірив, що можу відігратись, що я сильніший за контору й знаю, який буде результат. Це ілюзія. По суті, це безумство — робити ті самі речі й чекати іншого результату. Це затягнуло мене на роки»,
— згадує він у рілзі.
Радощі тривали недовго. В університеті Антон почав програвати позичені, зароблені та батьківські гроші, а гра перестала бути розвагою: вона стала втечею від реальності.
Лудоманія — це психічний розлад, коли людина втрачає контроль над своєю поведінкою під час азартних ігор. Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів DSM‑5 визнає азартну залежність окремою хворобою. Проблема не обмежується казино: залежність може виникнути через ставки на спорт, трейдинг, інвестиції чи навіть мобільні ігри. Американська асоціація психологів визначає три основні шляхи до розвитку лудоманії: переслідування виграшів, втеча від стресу та імпульсивні риси особистості.
Стрімке падіння: як борги виросли до 12 мільйонів
Антон чесно говорить про цифри. Його борг зараз — приблизно 12 мільйонів гривень.
Антон в центрі
«Я доволі непогано заробляв своєю головою і довгий час це дозволяло “обслуговувати” залежність, плюс батьки закривали частину боргів»,
— зізнається він. Ситуація стала катастрофічною після знайомства з криптовалютами: ставки й суми програшів різко зросли, і «снігова куля» боргів роздулася.
Він позичав гроші у друзів і знайомих, зокрема у хлопців із футбольної команди, і часто не повертав.
«Я перестав спілкуватися зі своєю командою, бо позичав у них гроші й не повертав»,
— згадує він про той період.
За кілька місяців він розгубив коло підтримки: найкращий друг написав, що він більше не друг, інші футболісти відійшли. Замість радощів від гри Антон залишився з боргами та соромом. Це стало ще однією причиною, чому борг зростав: кожну нову позику він виправдовував бажанням «виграти» й повернути друзям гроші, але замість цього залазив ще глибше.
Найгірше для Антона — не цифри, а сором і почуття провини перед близькими.
«Сором перед людьми, почуття вини перед близькими і друзями — це найважче з моральної точки зору й те, що я досі не можу подолати»,
— говорить він. Криптотрейдинг став точкою, коли земля пішла з‑під ніг: за три місяці зруйнувалися стосунки з батьками, дівчиною, шефом, друзями, а також робота.
Чому навіть великі виграші не рятують
Технічно гравець може вигравати, але залежність позбавляє здатності зупинитися. Антон розповідає історію про програш понад мільйона гривень за день, яка стала популярною в його блозі:
“Дуже багато людей писали в директ і у Telegram та запитували, чи вигравав я коли-небудь великі суми. Так, бувало. Ось вам історія:
Коли я перебував в активній фазі залежності, я прокинувся зранку, пішов поміняв долари й почав вигравати — буквально цілий день.
До обіду на рахунку було вже 300 тисяч, до сьомої вечора — 700.
О 23‑й вечора у мене на рахунку було 1 300 000 гривень.
На той момент я вже страждав від безсоння через борги й проблеми. І ось у мене мільйон триста на рахунку, я міг би закрити безліч своїх проблем.
Я відклав телефон, поставив його на зарядку, випив снодійне (від якого зазвичай сплю добу) і ліг спати. Лежу, дивлюся в стелю — не можу заснути. Просто не можу. Встав, підійшов до телефону, почав його крутити в руках — і ось я вже знов у грі.
Почав ставити ставку за ставкою, програв 100 тисяч. У голові вмикається тумблер: у мене ж був мільйон триста, треба відігратися — ці гроші ніби вже мої. Я забуваю, що зранку в мене було всього 10 тисяч. Починаю збільшувати ставки: 100, 200, 300 тисяч… О 5‑й ранку на рахунку залишалося вже 70 тисяч гривень. Я програю їх — і о 5:30 ранку на рахунку нуль. Менше ніж за 12 годин я програв 1 300 000.
Про що ця історія? Навіть коли ви виграєте, ви не зупинитесь. У більшості випадків — ні. Мозок розповість вам, що можна ще, що немає верхньої межі, що ви вже переможець. Він скаже, що ви король, що можете виграти мільйон, два, п’ять, десять, що сьогодні ваш день і «фарт» не закінчиться. Так, деякі люди можуть зупинитись, але ті, хто вже перебуває в залежності, просто не мають кнопки «стоп». Скільки б ви не виграли, того самого дня, наступного чи через п’ять днів ви все віддасте назад. Єдина порада — просто не починайте. Вихід із залежності там же, де й вхід, але зупинитися самостійно, коли суми вже величезні й борги великі, майже неможливо.”
Дно та усвідомлення: коли залишився один
Кожний залежний має свою точку перелому. Для Антона це була сукупність подій. «Одного ранку прокинувся і зрозумів, що я лишився повністю один… ті, хто зі мною спілкуються, роблять це виключно з жалю, а решта просто пішли з мого життя», — згадує він. У той час його тіло буквально ламало — він переживав фізичний синдром відміни і вів щоденник у Telegram, щоб контролювати себе. Перші два тижні були найважчими.
“На жаль або на щастя, людини яка б могла допомогти зробити перший крок до визнання проблеми і початку лікування — поряд не було, – каже Антон – Мати завжди була за мене. Але це дещо інше. Материнська любов не знає меж, але не здатна допомогти із залежністю”
У рілзі під назвою «Що стало особистим дном» Антон деталізує, що це був не один драматичний момент, а ланцюг втрат: після чергового зриву він повністю втратив довіру батьків, особливо батька, з яким вони майже не спілкуються. Старі друзі, з якими роками грав у футбол, розбіглися, бо він брав у них гроші й не повертав.
«Найкращий друг написав, що я більше не друг»,
— говорить Антон.
Він соромиться їздити до похресниці, бо свого часу пообіцяв куму не грати, коли став хресним. Він розповідає і про майже безпритульність: господар квартири збирався виселити його ще до того, як він знайшов нове житло.
«Я не міг себе забезпечити, не кажучи вже про борги. Усе це накопичилось і змусило мене зрозуміти, що так жити більше не можна».
Це і є дно, з якого він почав підійматися.
На питання, як залежність змінила його як людину, Антон відповідає:
“Майже вбила в мені емпатію. В моменти гострої фази гри я перетворювався на «машину для здобуття грошей для гри», аморальну, безпринципну людину. Це страшно. Зараз поступово мої гарні якості відновлюються і це мене радує”
Реабілітаційні центри в Україні: що працює, а що ні. Досвід Антона
До реабілітаційних центрів Антон ставиться обережно. У своїх відео він розповідав, що в Україні немає спеціальних центрів для лудоманів: таких пацієнтів лікують разом із наркозалежними й алкоголіками, а це лише посилює відчуження. Він мріє створити центр для людей із ігровою залежністю, де буде інший протокол лікування. Зараз реабілітація в Україні зводиться до ізоляції, відсутності доступу до грошей та жорсткого режиму, який допомагає «очистити голову» і змінити поведінкові патерни.
Перші кроки в ремісії
Коли Антон перестав грати, тіло й мозок протестували. «Мене фізично ламало… так тривало десь два тижні», — пише він. Пізніше важливою допомогою стала підтримка людей у соціальних мережах: він завів блог, який став і щоденником, і способом тримати себе в тонусі. Водночас він працює юристом і підробляє водієм таксі, аби сплачувати кредити.
На питання “Чому б не визнати себе банкрутом та списати борги”, Антон відповідає:
“Господарський кодекс України передбачає таку процедуру для фізичних осіб. Враховуючи, що у мене немає рухомого й нерухомого майна та стабільних доходів, Господарський суд із великою ймовірністю визнав би мене банкрутом і списав усі борги. Але для мене це питання моралі.
Більшість моїх зобов’язань — перед фізичними особами, а не перед банками чи кредитними організаціями. Я хочу повернути ці гроші. Так, багатьом я не можу повернути вже три-чотири роки, але не відмовився від цього наміру. Я не хочу ховатися за нормами й списувати свої зобов’язання. Це, звісно, ускладнює життя, але наразі це мій вибір”
У період ремісії залежні люди стикаються з кількома складними завданнями: відмовитися від думок про відіграш, вибудувати нові звички та повернути довіру близьких. Антон це підтверджує: найважче було відпустити ілюзію, що він може відігратися, а стосунки з родиною відновлюються дуже поступово.
Каже, що рідні його безмежно люблять, проте довіру повернути можна напевно лише через роки.
Формула відновлення: дисципліна, праця і відповідальність
Антон сформував для себе правило: «Знайшов сили програти — знайду сили віддати». Для нього це означає, що немає нічого неможливого.
«Коли я не граю, у мене дуже швидко все налагоджується. В цей раз складніше, адже втрати більш руйнівні, але це буде більшою мотивацією»,
— каже він.
Публічність як інструмент одужання та впливу на проблематику лудоманії в Україні
Блог Антона в Instagram наразі налічує понад 12 тисяч підписників. Він розповідає свою історію без цензури: публікує фінансові плани, відповідає на запитання про мікрокредити і юридичні аспекти боргів, ділиться історіями підписників.
«В першу чергу для самодисципліни. По‑друге, мій досвід може бути корисним широкому колу людей… по‑третє, це допоможе реалізувати мій план – відкрити центр для монозалежних на лудоманію»,
— пояснює він рішення бути відвертим.
Публічність дає йому нові виклики. Антон каже, що відчуває себе зобов’язаним відповісти кожному.
«Хочу всім відповідати, всім допомогти… цей “енергообмін” дуже затратний і забирає багато сил»,
— зізнається він.
Проте зворотний зв’язок мотивує: багато військових і матері пишуть, що його історія надихає їх задуматися про відмову від гри або допомагає зрозуміти дітей.
Активна аудиторія часто пропонує допомогу. Від самого початку блогу підписники пропонували відкрити «банку» — збір на погашення його 12‑мільйонного боргу. Антон відмовився:
«Я роками жив за чужий рахунок: брав гроші й не повертав. Настав час брати відповідальність на себе. Дякую за безліч пропозицій, але збір на погашення боргу я не відкриватиму»,
— пояснив він у рілзі.
Замість цього він припускає, що в майбутньому, можливо разом із підписниками відкриватиме допоміжні “банки” для друзів, які служать у Збройних силах. Цей вибір — не про гордість, а про чесність із собою та іншими.
Як юрист, Антон консультує людей щодо боргів і мікрокредитів. Він попереджає, що не можна ігнорувати судові позови від мікрофінансових організацій: якщо людина не подає відзив, суд часто стягує всю суму, а виконавча служба арештовує рахунки.
«Люди звертаються по допомогу лише на цьому етапі, коли вже пізно»,
— пояснює він у блозі.
Проблема реклами та державне регулюванн
Антон запевняє, що на нього реклама не впливала, він почав грати іншим способом, але розуміє її ефективність: рекламні бюджети гральних компаній вимірюються мільйонами доларів, тому що реклама працює і залучає нових гравців. Він підтримує досвід європейських країн, де людина не може програти більше, ніж заробляє, і вважає, що держава мала б суворіше регулювати ринок.
У 2025 році уряд України ліквідував Комісію з регулювання азартних ігор (КРАІЛ) і створив агентство PlayCity. Нове відомство готує перезапуск реєстру лудоманів на платформі “Дія.Engine”: реєстр матиме більше функцій, дозволятиме автоматично вносити себе до списку в кілька кліків і забезпечуватиме захист персональних даних. Крім того, PlayCity вже розробляє систему онлайн‑моніторингу для контролю ставок і співпрацює з Мінцифрою, щоб блокувати нелегальні казино: лише у 2024 році було заблоковано понад 4 500 нелегальних сайтів та застосунків.
Розмах лудоманії в Україні та куди звертатися по допомогу
Дані реєстру показують лише вершину айсбергу. Станом на березень 2025 року у списку самообмежених — 12 807 людей, а загалом до реєстру потрапили 14 979 осіб, із яких 2 172 уже виключено. 99 % записів — добровільні звернення.
Проте офіційна статистика не відображає реального масштабу, тому що реєстр не охоплює онлайн‑казино й нелегальні платформи. Це підтверджують і психіатри: зростання кількості записів у реєстрі не обов’язково означає збільшення числа гравців, а радше відображає більшу обізнаність людей і доступність процедури.
Лудоманія має глибокі психологічні корені. Азартні ігри активують систему нагород, змушуючи людину підвищувати ставки для отримання тієї самої дози дофаміну. Біохімічна пастка, ескапізм, ілюзія контролю та фінансова мотивація — ключові фактори, що підштовхують до залежності. І ось людина вже стає черговим доказом того, як азартні ігри руйнують життя.
Легкий доступ до гемблінгу — один із головних факторів ризику а симптоми включають нав’язливі думки про гру, постійне підвищення ставок, втрату контролю й використання гри як уникнення стресу.
Українці можуть скористатися низкою ресурсів:
PlayCity — веде реєстр самообмежених, працює над його модернізацією та відповідає за регулювання ринку.
Центр «Простір життя» — надає безкоштовну психологічну допомогу гравцям та їхнім родинам; телефон: 0 800 336 105; адреса: Київ, вул. Назарівська, 11.
Благодійний фонд «Карітас» — гаряча лінія +38 067 563 50 90 пропонує анонімні консультації психологів.
Національна лінія з питань психічного здоров’я — 0 800 505 501 (цілодобово).
Лінія «Ла Страда – Україна» — 0 800 500 335 або 116 123 з мобільного; допомога родинам, де є залежність чи насильство.
Крім того, психотерапевти радять звертатися до груп підтримки («анонімні гравці») та спеціалізованих онлайн‑платформ. Установлення меж, спорт, нові хобі, навчання і спілкування — це ті «якірці», які допомагають Антону й іншим залежним залишатися в ремісії.
Як азартні ігри руйнують життя і що може допомогти зупинитися
Це не слабкість, а хвороба, яку можна лікувати, але перш за все потрібно визнати проблему.
Антон Тарасюк пройшов шлях від «розваги в школі» до боргів на мільйони, втрати родини та роботи, а потім — до рішення зупинитися і змінити своє життя. Його історія показує, що вихід існує, але він потребує величезної внутрішньої роботи, підтримки й відповідальності.
На завершення Антон звертається до себе десятирічної давності та до всіх, хто зараз на своєму дні:
«Не рубай гілку, на якій сидиш. Доля давала мені десятки шансів перестати грати, а я вперто їх “зливав”. По відчуттях цей — останній. Є така приказка: “Я думав, що я на дні, а потім знизу постукали” — от це прямо про мене. Або, як каже мій товариш «все, це коли забивають кришку труни». Не дуже гарна фраза для завершення інтерв’ю, але мені вона подобається. Все у ваших руках, люди, просто треба дуже сильно захотіти!»
Попри величезні масштаби проблеми, в Україні тисячі людей щомісяця роблять крок до звільнення від гри.
Якщо ви або ваші близькі відчуваєте, що втрачаєте контроль, не соромтеся звертатися за допомогою. Ніхто, окрім вас, не здатен ухвалити рішення зупинитися. Але є ті, хто готові підтримати вас у цій боротьбі.
«Футбол давав мені “дофамінку”, я отримував від нього заряд, якого тепер не вистачає».
