У Гайсині, що на Вінниччині, військовослужбовець Олександр Нечепуренко виліпив зі снігу коня. На скульптуру чоловік витратив пів дня. Допомагали побратими, які носили сніг та підбадьорювали його.
Олександр — художник та скульптор, а ще волонтер та військовий. Суспільне розповідає, що до 2014 року професійно виготовляв скульптури й рекламні вивіски, займався мототюнінгом та створював артоб’єкти. Серед них “Я люблю Гайсин”, “Я люблю Вінницю”. Чоловіка знають за позивним “Художник”: так його називають і містяни, і військові, впізнаючи за роботами в місті та далеко за його межами. Ідея зліпити снігового коня з’явилася спонтанно — під час прибирання снігу, сказав військовослужбовець.
“Ми просто прибирали у дворі сніг, не було куди його діти, щоб не викидати, ми його просто культурно склали. Коли його склали, одразу і миттєво виникала куча ідей, щоб щось зліпити”, — розповів чоловік.
Під час формування снігового насипу, побратими почали підбадьорювати майстра. Працювали близько двох-трьох годин, ще кілька годин зайняло опрацювання деталей.
“Хлопці наші, військові, носили сніг, підбадьорювали: “Ну, давай, давай!”. Ми загрібали години дві-три, а далі я вже взяв лопату, совочок, від сусіда кельму і почав вирізати деталі. Десь пів дня треба було затратити, щоб зробити скульптуру”.
За словами чоловіка, його творчий талант починався на генному рівні: мама вишивала, батько малював, креслив.
“Малював з дитинства, просто малював. Я з першого класу школи бігав на гурток, де працював дуже класний вчитель — Петро Грабовський. Згодом здобув фахову освіту — закінчив Вінницьке художнє училище”.
З учителем Олександр і досі підтримує зв’язок: переписується, обмінюється роботами. Той спонукав до малювання, надихав. В роботі ж майстра, за його словами, багато чого залежить від настрою й натхнення. Улюблені роботи не ділить на кращі чи гірші, адже кожна була важливою у свій час.
“Нема найулюбленіших робіт. Їх немає, тому що вони всі виконувалися в певний час. Люди-художники — це люди настрою. От хочеться — зробив, не хочеться — не зробив. Є натхнення — значить робиш, а як нема його — краще не робити”, — сказав чоловік.
Однією з впізнаваних робіт Олександра в Гайсині є скульптура корови в центрі: її тут називають візитівкою міста.
Серед робіт Олександра — фігури собак, вовків, журавлів, пастуха, персонажів мультфільмів та казок, як от кіт Гарфілд, лампа Аладіна, голова дракона, бик Фердинанд.
Також майстер готував на конкурси мотоцикли. Наприклад, на базі стандартного ІЖ-49 встановили обтікачі, які він виготовив на замовлення байкерів з Києва. У 2016 році вони встановили рекорд швидкості на озері Бонневіль у США, де проходять одні з найголовніших перегонів техніки.
У 2014 році, коли почалася війна і роботи не стало, чоловік почав їздити волонтером на схід разом із Людмилою Менюк, відомою як “Мальва”. За словами чоловіка, наїздили десятки тисяч кілометрів, доправляючи допомогу бійцям.
Під час однієї з таких поїздок до хлопців “Айдару” в село Половинкине (після 2024 — Толоківка) на Луганщині один із військових, Ілля, приніс Олександрові папір, а потім вуглинки з вогнища. “Художник” намалював Ісуса Христа.
“Був там хлопчина Іллюха, такий молодий. Він такий шустрий, одразу приносить мені папір й олівець. Я почав малювати на папері. Потім кажу в ході розмови, що мені хоч шматочок вуглинки, то зможу намалювати навіть на стіні або на заборі. Я вже не пам’ятаю, чи то була ДВП там, такий великий шмат вікна, світломаскування було. Він приносить мені вже вуглинки з вогню. Я там цими вуглинками намалював Ісуса Христа”, — розповів Олександр Нечепуренко.
До повномасштабного вторгнення чоловік проводив заняття у “Школі художника”. Він навчав дітей основ рисунка, живопису, композиції та дизайну.
Нині Олександр — військовослужбовець, має зовсім інші обов’язки. Втім, після перемоги мріє знову передавати свої знання, уміння і творчий досвід юним талантам, ділитися технікою та майстерністю, й прищеплювати дітям любов до мистецтва.
