Інформаційна війна передбачає створення у свідомості людей іншої реальності. Тоді блокується воля і людей, і націй. Те, що росіяни — братній народ, російська культура — найкраща у світі, а українська — сільська і відстала; що українці вбили сотні тисяч поляків і обкрадають польську економіку; що всі поляки ненавидять українців — це міфи, які навмисно поширюють і в нашому суспільстві, і серед союзників.
Завдяки міфам існують тоталітарні суспільства. Їхня мета — обмежити доступ до інформації і заполонити свідомість людей фейками. Тому Путіну так важливо заборонити західні соціальні мережі і месенджери, створити власні, побудувати власний «чебурнет» замість інтернету для контролю над реальністю.
Контроль над українською реальністю росіяни здійснюють інакше — зокрема через головне джерело фейків: російський «Телеграм», який складно контролювати технічно чи юридично і тому легко заполонити власними фейками. Телеграм — це зброя у росіян для зовнішнього ринку, а не для внутрішнього.
Українська теперішня влада з виборчої кампанії і дотепер часто послуговується тими ж методами і навіть інструментами. «Марафон» на телебаченні створили, щоб обмежити незалежні телеканали під приводом війни, а телеграм розкрутили і почали використовувати для поширення фейків проти опозиції.
Зеленський повторив помилку Порошенка, але у катастрофічних масштабах. За часів Порошенка у проросійських сил (спочатку Захарченка, згодом Медведчука) був лише один телеканал — «112». Інші канали Медведчук докупив уже за Зеленського. Порошенко сподівався, що цей канал, критикуючи українське, його самого підтримуватиме, і тому, мовляв, шкоди не принесе. Порошенко також не переслідував Медведчука на прохання Меркель і за це отримував запевнення, що повномасштабного вторгнення не буде. І його не було. Він балансував.
Зеленський витіснив Медведчука з України, але залишив його депутатів у Раді, зробив їх союзниками , як і багатьох його людей та проєкти у телеграмі та інших соцмережах (здебільшого російськомовних), бо вони нібито підтримують Зеленського і допомагають йому боротися з опозицією. Але справжня їхня мета — знищення і компрометація тих, хто у критичні моменти, незважаючи на різні погляди, стає на захист України, а згодом і самого Зеленського . Тому, попри часткову україномовність, вони продовжують створювати свої канали російською — щоб їхні справжні замовники у Москві все розуміли.
А влада тим часом намагається об’єднати людей не правдою, а маніпуляцією. «Шашлики на травневі», «кава у Севастополі», «потужний контрнаступ», «мільярд дерев», «мегавати сонячних станцій» та «тисячі безкоштовних квитків від “Укрзалізниці”» — не працюють. Це фейки або популістичне марнотратство , які створюють невиправдані очікування і деморалізуюче розчарування у суспільстві.
З людьми потрібно говорити щиро і відкрито. У них потрібно просити підтримки. Треба чесно говорити і про фронт, і про терміни служби, і про відсутність грошей у бюджеті, але також і про щиру підтримку європейських союзників, і про героїзм ЗСУ. Для цього потрібні сила і мудрість.
Якщо думаєш про вибори, то головне для примітивних політиків — виглядати героями, а опонентів виставляти недолугими злочинцями. Але якщо думаєш про перемогу, то оперуєш правдою, навіть незручною, а опонентів робиш союзниками. У цьому й полягав феномен різниці між Чемберленом і Черчиллем.
Без правди у потоках брехні, фейків і самозаспокійливих переможних реляцій можна проспати появу окупантів на вулицях наших міст.
Передрук не редагуємо. Оригінал тут.
