Учора Верховний Суд підвів риску під ганебною історією, коли важливу й очевидно правильну ідею — створення меморіального кладовища для поховання наших військових — перетворили на черговий корупційний схематоз. Водночас суд свідомо не вирішував питання правових наслідків, обмежившись оцінкою законності дій влади. І цього виявилося достатньо.
Національне військове меморіальне кладовище мало б стати місцем пам’яті, яке об’єднує країну. Місцем, де держава і суспільство вшановують людей, які віддали життя за Україну. Але сталося інакше. Виявилося, що українська влада не здатна без скандалу вирішити навіть священні питання — пам’ять про загиблих героїв.
Замість відкритого конкурсу на надважливий проєкт і прозорого будівництва ми побачили підкилимний розподіл коштів між «своїми», залучення підсанкційних компаній і рішення, яке виглядає знущанням із самої ідеї меморіалу: поховання у місці з високим рівнем ґрунтових вод, фактично у воді.
Суд підтвердив: землю виводили з лісового фонду, передавали й перереєстровували з порушенням закону. Без належних процедур, без належного обґрунтування і всупереч суспільному спротиву.
Серед усіх можливих шляхів створення військового меморіалу влада ніби свідомо обрала найгірший — той, що дискредитує саму ідею вшанування полеглих. Протести військових, екологів, родичів загиблих, місцевих жителів, численні журналістські антикорупційні розслідування стали фоном чергової будівельної оборудки.
Україна могла б створити один із найкращих у Європі меморіалів пам’яті. Натомість отримала ще один символ цинізму й управлінської неспроможності.
Рішення Верховного Суду — це не фінал, а лише підтвердження очевидного. Цю ганьбу необхідно зупинити. І почати з чистого аркуша — створити меморіальний комплекс, яким країна зможе пишатися, а не соромитися.
Передрук не редагуємо. Оригінал тут.
