Хоча війна з Іраном певною мірою відсунула російську агресію проти України у світових ЗМІ на другий план, вона нагадала про важливі речі, які матимуть значення для завершення війни в нашій країні.
США та Іран обидва представили досягнуте перемир’я як власну перемогу. Іран заявив, що виграв війну проти ядерної держави з найсильнішою армією світу, яка повністю прийняла його умови. Президент США каже, що Америка «перевершила свої цілі» і що «в Ірані майже не лишилося що бомбити». І хоча це може виглядати смішно зі сторони, насправді це надзвичайно важливо. Адже те, чи відчуває суспільство себе переможеним внаслідок війни, визначає вектор розвитку країни після завершення бойових дій.
Павло Казарін, який зараз служить у Донецькій області, говорить рівно про це. Цього тижня він був у мене на подкасті. За його словами, не так важливо, скільки квадратних кілометрів української землі залишаться під окупацією, як те, чи сприйматиме українське суспільство умови завершення війни як поразку.
Програна війна боляче вдарить по кожному. Інстинктивно частина суспільства намагатиметься відсторонитися, забути і про цю війну, і про тих, хто воював. Військові, які повертатимуться з фронту, сприйматимуться не героями, а невдахами. Фраза «я вас туди не посилав» може стати одним із символів розколу серед українців.
Чим більш принизливими для України будуть умови «мирної угоди», тим більша частина суспільства не прийме їх і буде готова продовжити воювати — але вже проти внутрішніх «зрадників». Блогер, який ховався від мобілізації, вважатиме зрадником військового, який «неправильно воював», хоча міг би здатися раніше. Будь-який військовий не сприйматиме такого блогера інакше, ніж ухилянта, який пришвидшив поразку. Російська пропаганда підсилюватиме цей розкол, а відкриті проросійські телеграм-канали лише допомагатимуть у цьому.
Власне, саме це і є основним планом Путіна в цій війні. Йому не потрібна Донецька область. Він не воює за території. Його мета — знищення всієї України. Але він розуміє, що у Росії немає ресурсів завоювати Україну військовим шляхом. Натомість Кремль бачить шанс скинути Україну в хаос громадянського протистояння. Для цього потрібно не так багато: достатньо нав’язати Україні такі умови мирної угоди, які сприйматимуться суспільством як національне приниження і які воно не витримає.
Саме про це йдеться, коли звучать вимоги здати без бою території, відмовитися від мови, роззброїти армію – і далі за списком, сформованим у Кремлі.
Тобто фактично ключова суперечка щодо мирної угоди не в тому, хто контролюватиме Краматорськ. Головне питання – чи буде зафіксовано, що Україна програла війну.
Озвучена президентом Зеленським позиція про заморожування війни по лінії фронту не є очевидною перемогою. Але в сукупності з іншими чинниками (євроінтеграцією, сильною армією та гарантіями безпеки) цього теоретично може бути достатньо, щоб суспільство не відчувало себе переможеним.
Втім, для цього українська влада має зробити дуже багато. Недопущення розколу суспільства, об’єднання українців навколо спільних цінностей, пошук порозуміння між різними групами — усе це критично важливо для виживання України в умовах цієї війни. Війни, яку Україна не може дозволити собі програти.
Про автора: Микола Княжицький – український журналіст, Член австрійського Міжнародного інституту преси.
Передрук не редагуємо. Оригінал тут
