Вони не пам’ятають світу без інтернету, замість пресрелізів записують TikTok, а замість офіційних костюмів обирають автентичність. Джензі вже не просто “голос протесту” на вулицях — вони стають тими, хто пише закони.
Суспільне розповідає про яскравих зумерів, їх вплив на політику через культуру, та як нове покоління політиків приносить у високі кабінети новий порядок денний: кліматичну справедливість, деколонізацію та радикальну щирість.
Донедавна політика справді виглядала закритим клубом для “сивих піджаків” — людей із десятиліттями партійного стажу, складною мовою та політичними ритуалами. Проте ситуація почала змінюватися у 2020-х роках, коли в політику зайшло покоління, для якого протест і публічність були першою формою політичного досвіду.
Вчорашні лідери шкільних страйків та екоактивісти, які виходили на площі з плакатами, усвідомили: щоб змінити правила гри, недостатньо просто вимагати — потрібно самим ставати гравцями.
Одна з таких — німкеня Емілія Фестер (1998 р.н.). У 2021 році її обрали до парламенту Німеччини від партії “Зелені”, де стала наймолодшою депутаткою Бундестагу у 23 роки. Її перша промова у 2022 році про обовʼязкову вакцинацію викликала широкий резонанс у соцмережах і критику від політичних опонентів. Також вона підтримує введення кліматичних паспортів, справедливий розподіл ресурсів та критично ставилась до жорстких пропозицій щодо зовнішнього європейського режиму.
Після невдачі з переобранням у 2025 році Фестер оголосила про перехід до діяльності в цивільних місіях рятування на морі, зокрема співпрацю з неурядовою організацією Sea-Eye та проходження підготовки як рятувальниця. Це відображає її інтерес до питань міграції та прав людини поза парламентською ареною.
Депутатка з Нової Зеландії Хана-Равіті Маїпі-Кларк (2002 р.н.) у 21 рік стала наймолодшою членкинею парламенту Нової Зеландії за останні 170 років. У жовтні 2023 року Маїпі-Кларк перемогла на виборах у виборчому окрузі Хауракі-Вайкато, знявши з посади ветерана політики Нанаїа Махута — одного з найстаріших і найвпливовіших членів Лейбористської партії.
Маїпі-Кларк стала відомою міжнародно не лише через вік, а й через радикальні акції протесту проти законодавства, яке, на її думку, загрожує правам маорі. У листопаді 2024 року під час дебатів у парламенті вона розірвала на частини текст законопроєкту про принципи Договору Вайтангі, а потім виконала традиційний маорійський танець гака, що призвело до тимчасового призупинення сесії та усунення її від роботи на тиждень.
У 2025 році вона увійшла до TIME 100 Next — списку 100 найвпливовіших молодих світових лідерів, що формують майбутнє.
Тіматей Ле Геїк — у 21 рік його обрали депутатом Національної асамблеї Франції від першої округи Французької Полінезії. Це зробило його наймолодшим депутатом в історії Франції. Він переміг досвідчену опонентку із дуже вузькою різницею голосів (50,88 %). У 2023 році — обраний до Зборів Французької Полінезії.
Ле Геїк позиціонує себе як представника інтересів маохі — корінного населення Французької Полінезії. Однією з ключових ідей у його політиці є концепція “громадянства маохі”, яка передбачає інституційне визнання окремої ідентичності корінних народів і їхніх прав у політичній та соціальній системі. Також він виступає за розширення суверенітету Полінезії, підтримуючи або глибшу автономію, або потенційну незалежність від Франції.
Окремий акцент Ле Геїк робить на культурних, освітніх, соціальних та екологічних питаннях. Він наполягає на адаптації освітніх програм до реалій Океанії, захисті місцевої мови та культури, а також на збереженні землі й довкілля.
Максвелл Фрост — американський політик-демократ, який у 2022-му став першим представником покоління Z у Конгресі США. У 25 років його обрали до Палати представників від 10-го округу Флориди. До цього Фрост не мав класичної політичної кар’єри: він працював громадським організатором і під час виборчої кампанії заробляв на життя як водій Uber, паралельно ведучи кампанію з мінімальними ресурсами.
Його шлях у політику почався з активізму проти насильства з використанням вогнепальної зброї. Фрост був національним організаційним директором руху March for Our Lives, який виник після масового розстрілу у школі Паркленда у 2018 році. Саме ця тема стала центральною в його політичному профілі: він позиціонує себе як представника покоління, що виросло в умовах постійної загрози шкільних стрілянин, і наполягає на системних змінах, а не символічних заявах.
У Конгресі Фрост зосереджується на посиленні контролю над обігом зброї, інвестиціях у профілактику насильства, психічне здоров’я та соціальні програми. Він також просуває питання кліматичної політики, студентських боргів і доступу до медицини. У 2024 році Фрост упевнено переобрався, закріпивши за собою статус не просто “першого зумера”, а повноцінного законодавця з чітким порядком денним і підтримкою виборців.
Сем Карлінг — британський політик від Лейбористської партії, який у 22 роки став наймолодшим депутатом Палати громад (так званим Baby of the House) після парламентських виборів 2024 року. Він представляє округ Північно-західний Кембриджшир, де переміг досвідченого консерватора Шайлеша Вару з перевагою всього в 39 голосів.
Перед обранням у парламент Карлінг працював членом міської ради Кембриджа з 2022 року, одночасно навчався в Кембриджському університеті (природничі науки) і вже мав досвід місцевої політики. Його кампанія була побудована на ідеях розвʼязання реальних соціально-економічних проблем регіону — від відновлення місцевих послуг до підтримки NHS та інфраструктури. Він назвав свою перемогу “політичним землетрусом”, сподіваючись, що це надихне більше молодих людей йти в політику і долати апатію серед виборців.
У парламенті Карлінг наполягає, що вік не має бути перешкодою, і що молоді депутати можуть привнести свіжий погляд на економіку, освіту, охорону здоров’я та громадські послуги. Він говорить, що його власний досвід — зокрема спостереження за занепадом локальних послуг у рідному регіоні Північного Східного Англії — дає йому розуміння проблем, з якими стикаються звичайні британці, і дозволяє пропонувати практичні рішення в парламенті.
Чим політика Gen Z відрізняється від попередників
Покоління Z змінює не лише теми, про які говорить політика, а й сам спосіб її подачі. Зумери в політиці дивляться на культуру не як на “сферу для дозвілля”, а як на інфраструктуру впливу. Для них культура — це не додаток до економіки чи освіти, а повноцінний політичний інструмент: через музику, відео, меми, мову і символи вони формують ідентичність, солідарність і протест. Це покоління мислить культурою так само серйозно, як податками чи безпекою.
Зумери-політики дивляться на культуру через призму співучасті. Якщо для більшості представників попередніх поколінь візит до опери чи філармонії був обов’язковим атрибутом статусу, натомість наприклад Емілії Фестер та Максвелл Фрост вважають культуру простором горизонтальної взаємодії. Політики джензі не відрізняють політику від інших складників попкультури. А тому мем у Twitter чи відео в TikTok про залаштунки Бундестагу чи інші публічні виступи політиків — все це стає вагомими культурними одиницями. Це свідчення “культури прямої дії”, де глядач є рівноправним учасником процесу.
Ще одна риса молодих політиків — радикальна відкритість. Політики джензі не бояться публічно говорити про власні помилки, ментальне здоров’я чи фінансові труднощі. Вони свідомо відмовляються від образу “ідеального політика”, замінюючи його на образ живої, вразливої, але відповідальної людини.
В Україні цей процес дещо різниться. Для молодих українських політиків та активістів культура є надзвичайно важливою. Політика для них стає інструментом культурної дипломатії, де через сучасні цифрові формати вони розповідають світу про суб’єктність України.
Саме завдяки інтернету і відкритості, вони позбавляють інституції культури та влади монополії на “істину”. Це світ, де кожен стає творцем, критиком і виборцем одночасно.
Культура в епоху зумерів — це розмова на рівних, де навіть найвищий кабінет має прозорі стіни і доступний Wi-Fi для кожного.
