Мітинги за збереження демократії та якогось діалогу з суспільством у липні – це вже, здається, норма.
Минулого разу президенту довелося внаслідок мітингів короткостроково пожертвувати ескалацією своїх ручних силовиків проти “чужих”: НАБУ і САП, а в довгостроковому вимірі – пожертвувати Міндічем і Єрмаком.
Цього разу ставки значно вищі, на кону – его не однієї людини, а вибудованої силової системи. Ось кілька можливих наслідків протестів, що почалися прямо зараз:
1. На жаль, оцінюю його як найбільш реальний – подальша ескалація. Це остаточна перемога брата голови ДБР, якому більше не доведеться показувати свої 143 квартири, це остаточне покриття усіх злочинів у Скалі, це фіналізоване цементування силових методів ТЦК, а в майбутньому не лише як інструменту мобілізації, але і політичної розправи (що поки ставалось лише поодиноко). Ескалація – це перемога страху президента втрати контрольованості і влади над втратою шансу на перемогу.
2. У фракції причиною відставки Федорова прямо називають затяжний конфлікт із головнокомандувачем Сирським — закупівлі мали продовжуватися за попередніми схемами, армія мала продовжувати малювати неймовірні штатки і плодити штаби, дані, базуючись на яких можна вести ефективнішу війну з меншими втратами і кращими результатами – мали й далі приховуватись. Групова порука, в якій виграє силова й ручна контрольованість.
3. Повернення конституційності. Остаточний розпад монобільшості. Субʼєктність парламенту. Майже неймовірний сценарій, у якому більшості парламентарям доведеться згадати людьське і суспільне, а не договорнякове. Доведеться відкинути факт, що без президента 7 років тому вас би на цих зручних кріслах не було. Але він вас туди привів, а народ вас може звідти знести, це, на жаль, неодноразово забувалося.
4. Довгостроково – вибори, на яких Зеленський може втратити субʼєктність і другий тур виглядатиме як боротьба між військовими і технократами. І це добра новина для нас, бо в цьому всьому в нас зʼявляється шанс на зміни. Але погана новина, що схоже, що теперішній президент має намір чіплятися за владу, як це робили деякі попередники. Військовий успіх, який зараз можна було закріпити і змодерувати (вічно) існуючий конфлікт між МО та ГШ, може бути знехтуваний на догоду (знову) ймовірним виборам.
5. Вирішення цього конфлікту перезапуском військової вертикалі і визнанням субʼєктності Федорова. Дуже слабко віриться, що це може статися, але дякую кожному й кожній, хто вірить і продовжує боротися серед громадянського суспільства. Дякую тим, хто зараз не боїться сказати президенту в обличчя, що він помиляється, жертвуючи своїми посадами чи статусами.
В будь-якому випадку – суспільство кожного разу доводить, що ми не повернемося назад в темні узурпаторські часи. Низький уклін усім, хто зараз в строю, повага кожному й кожній, хто в різний спосіб не мовчить.
Про автора: Богдан Логвиненко — український письменник, журналіст, телеведучий, літературний критик, редактор, громадський діяч.
Передрук не редагуємо. Оригінал тут
