Тетяна Полуносова народилася в Івано-Франківську, її батьки – етнічні росіяни, з родин військових. Щоправда, народилися на Надвірнянщині. Там, поблизу Делятина, за часів СРСР, було розташоване військове містечко. Сім’ї військових тут працювали, мешкали, а діти ходили до школи. Родина тата була з Уралу, батьки матері – з Тамбова.
Українці виявилися глибшими
«Тато розповідав про дідуся, якраз того, що Полуносов, – ділиться Тетяна, – він пройшов Другу світову війну з пораненнями та орденами, дійшов до Берліну. Воював із росіянами та українцями, і зробив висновки, що українці були кращими людьми. Тому після війни у нього був вибір де служити. Міг у Пітері зробити блискучу кар’єру, проте свідомо обрав захід України. Сказав, що хоче, аби тут народилися і жили його діти та їхні діти. Мовляв, відчував, що вони більш глибші та добріші. Попри те, що сам був росіянином».
Обидві родини, як тата, так і мами, переїхали з Надвірнянщини до Івано-Франківська, де військовослужбовці отримали квартири. Обоє її батьків поступили в інститут «Нафти і газу», де у них і зав’язалися романтичні стосунки, далі пара побралася, народилася дочка.
Рідною мовою Тетяни з народження була російська. Згодом вона пішла до російськомовного класу у 12 школі, де вчилася кілька років. Коли сім’я переїхала на іншу квартиру, дочка була у 6 класі, тоді її перевели у 17 школу. Тут не було російських класів, тому вона досить швидко опанувала українську.
З того часу франківка вільно говорила двома мовами, переходила з мови на мову – залежно від співрозмовника. Думала завжди російською. Змінилося ставлення аж після повномасштабного вторгнення.
«Тоді я остаточно відмовилася від російської, – пригадує Тетяна Полуносова, – перші пів року ще був якийсь дискомфорт, однак врешті, коли зрозуміла, що вже й думаю українською, то це мене потішило».
«Нормальна» – це українська
Жінка не переходить на російську навіть з батьками. Мало того, робить їм зауваження.
«Тато зараз спілкується суржиком, хоч спершу нам довелося погризтися, – розповідає Тетяна. – Я говорила з ним українською, він попросив мене спілкуватися «нормальною», я відповіла, що нормальна – це якраз українська. Тепер тато спілкується зі мною смішним суржом. Але суржик – це акт зґвалтування російської мови, тому я це сприймаю нормально».
З матір’ю у Тетяни теж був випадок.
«Вона мені скидала у месенджер контент російською мовою, – ділиться Тетяна, – я їй відписала: не скидай мені російською. Ми десь півтора місяця не спілкувалися, взагалі. З часом мамине ставлення змінилося. Зараз, коли вона вживає російські слова, то я на неї пильно дивлюся, і мама переходить на українську».
У січні мамі було 70, на день народження дочка разом з родичами подарували телефон. У переписці Таня здивувалася, що мама пише виключно українською. Це її потішило. А згодом з’ясувалося, що Тетяна, налаштовуючи телефон, взагалі не додала російську мову в розкладку, тож мама не мала вибору, відписуючи дочці на повідомлення.
Російську сприймає все болючіше
Та навіть українізовуючи батьків, Тетяна бачить, що далеко не всі ще спілкуються українською або обмежують російськомовний контент. Вона не соромиться робити зауваження. Також пише коментарі у соцмережах, якщо хтось використовує російськомовну музику.
«На роботі я прошу або говорити українською, або щоб туди, де є я, не приходили люди, які досі говорять російською, – акцентує франківка. – Після загибелі на війні близької мені людини я стала ще болючіше сприймати російську».
Тетяна додає, що зараз займається своїм здоров’ям, аби наприкінці весни долучитися до лав ЗСУ. Каже, готова служити там, де буде потрібна, адже поповнювати ряд військовослужбовців треба, а мотивованих не так багато.
«Я не маю дітей, маю лише собаку, і вже знайшла волонтерку, яка займається перетримкою тварин військових, – акцентує Тетяна Полуносова. – Я – кухар, думаю, що можу згодитися військовослужбовцям своїм фахом. Краще буду готувати їсти для найкращих, ніж для ухилянтів, які досі не можуть перейти на українську мову».
Тетяна Соболик
- Іфпортал продовжує рубрику «100 історій про мову», де будемо розповідати історії людей, які перейшли з російської на українську. Це третя стаття із цієї серії. Далі буде.
Читайте також:
100 історій про мову: «Не хочу, щоб закордоном хтось припускав, що я – росіянка»
100 історій про мову: “Українська була в моєму житті 25-им кадром”
