Ще у 2021 році чернігівчанка Юлія Демченко вирішила перейти на українську. Бажання з’явилося через Instagram: вона бачила, що люди переходять, і сама почала задумуватися про свою ідентичність. Навколо неї звучала лише російська, підтримки не було — лише сарказм на кшталт: «Говори нормальною». Проте Юля не здавалася.
7 січня 2022 року вона оголосила у своєму Instagram, що відтепер спілкується українською. У відповідь отримала багато підтримки й добрих слів. Це її здивувало, адже зазвичай вона чула, що людей, які переходять, не розуміють, цькують, зневажають. У неї ж такого не було.
«У мене тоді серед підписників були і росіяни, і білоруси, — ділиться Юлія. — То я переживала, як вони сприймуть. Але негативу не було ні від кого. Росіяни відмовчувалися, а українці та білоруси підтримували».
Юля каже, що вчилася в українській школі. У п’ятому класі в них скасували російську, проте спілкування побутовою російською практично стерло всі знання. Їй було важко: вона шукала в Google переклади різних слів, повторювала багато разів — і так поступово вчила.
У 2022 році Юлія Демченко випадково натрапила на інформацію про онлайн-курси «Не бійся розмовляти українською». Туди запрошували людей, які хочуть вчити, покращувати, практикувати мову. Вона записалася — насамперед, щоб отримати підтримку й підтримати інших. Жінка вважає, що це допомагає, адже колись, коли вона сама переходила, оточення сприймало це з іронією.
«Чоловік спершу з мене трохи сміявся, а потім сказав, що я молодець, — ділиться жінка. — Визнав, що був неправий, коли жартував із мене, і почав потроху переходити на українську. Йому було взагалі важко: його батько — білорус, він ходив у російську школу. Але зараз він працює над навичками, я допомагаю й контролюю, а щойно чую російську від нього — одразу роблю зауваження».
Їхньому сину всього сім. І з ним найважче, бо якщо однолітки говорять російською — він теж переходить. Юля це боляче сприймає. Каже, у дворі більше дітей говорить українською, тож, йому вдається не підпадати під вплив. А от у школі інша ситуація — лише дві дитини говорять українською. Відтак, коли вона його забирає зі школи, він зазвичай забувається й переходить на російську. Юля нагадує й повертає його до української.
Юлія Демченко помічає, що в Чернігові кількість людей, які говорять українською, збільшується, але все ж багато хто продовжує спілкуватися російською. На жаль. Вона не соромиться говорити про важливість цієї теми.
«Хтось розмовляє російською, а я — українською, — ділиться вона. — Ми живемо у своїй країні й маємо розуміти: у нас є своя мова, а не чужа. Але, на жаль, у кожного свій рівень усвідомленості».
Тетяна Соболик
- Іфпортал продовжує рубрику «100 історій про мову», де ми розповідаємо історії людей, які перейшли з російської на українську. Читайте також:
Читайте також:
1. 100 історій про мову: «Не хочу, щоб закордоном хтось припускав, що я – росіянка»
2. 100 історій про мову: “Українська була в моєму житті 25-им кадром”
3. 100 історій про мову: українізація батьків можлива
4. 100 історій про мову: «Іноді говорити українською було небезпечно»
5. 100 історій про мову: «Чоловік хотів, щоб я перейшла на українську все життя»
6. 100 історій про мову: «Єслі гаваріш на украінськом, то значит ти с калхоза»
7. 100 історій про мову: «Розслабся, ти уже не у Львові»
