100 історій про мову: «Не хочу, щоб закордоном хтось припускав, що я – росіянка»

Анастасія Прокоф’єва родом з Коломиї, їй 36. Вона – з сім’ї російських військових, говорила все юнацтво російською, вчилася у школі №8, у російськомовному класі, жила у «городку», де проживали діти з таких же сімей, тож більшість оточення говорило російською, як і вона, повідомляє ІФпортал.

«Мій тато – росіянин, він приїхав з Росії через службу, потім уже тут отримав українське громадянство, – ділиться вона, – а мама народилася в Коломиї, хоча етнічно теж є росіянкою, тому що дід був військовим і вони, в свій час, з бабою теж приїхали з Росії».

Живучи в малому місті на заході України, дівчина ніколи не відчувала утиску російськомовних. Лише двічі за життя їй робили зауваження. Першого разу в Галичі, їй було 13, вона йшла на дискотеку із двоюрідною сестрою, то та попросила її не спілкуватися російською. Анастасія тоді практично замовкла, хоч українську вона в школі вчила, але вільно спілкуватися нею не могла, адже відчувала себе невпевнено.

Друга ситуація була уже у старшому віці, в Коломиї. Тоді її спитали, чому вона не говорить українською. Відповіла, що росла у російськомовній сім’ї, вчилася у такій школі, тож так їй легше підтримувати повноцінну розмову.

У 19 років Анастасія виїхала до Чехії. Там вона почала вчити чеську, а в побуті продовжила спілкуватися російською. Не переходила на українську навіть із своїм чоловіком, який був україномовним. Лише у 2014 році, коли Росія напала на Україну, приїжджаючи до батьків, жінка, в публічних місцях, почала говорити українською. Каже, їй здавалося неповагою до країни говорити мовою ворога.

І лише у 2022 році, вона повністю припинила спілкування російською. Все це відбулося в голові поступово. Спершу їй було неприємно писати друзям, знайомим чи родичам «как дела», звертаючись російською, і знаючи, що люди, які зараз в Україні, під обстрілами, можуть бути вразливі до будь-чого російського.

Другою причиною стало те, що вона не хотіла, щоб її дочка – Тея спілкувалася російською. До слова, наразі дівчинці три роки, вона в садку та на майданчику з дітками спілкується чеською, а вдома – українською. На думку Анастасії, важливо щоб дитина знала українську, адже це її єдиний зв’язок із Україною. Мовляв, якщо вона зараз її не навчить української, то згодом дитина втратить можливість спілкуватися із усіма своїми родичами, які не знають чеську.

І третьою причиною, чому обрала говорити українською, стало те, що вона не хотіла, щоб хтось закордоном припускав, що вона може бути росіянкою.

Не говорить мовою окупанта тепер, навіть з батьками. Вони теж, у свою чергу, намагаються говорити українською у публічних місцях, а з нею чи з внучкою, говорять ламаною українською, проте, не російською.

«Ніхто нікому не робить зауваження, – пояснює Анастасія, – я їм одразу сказала, що не хочу спілкуватися російською, не хочу, щоб дитина знала цю мову і вони прийняли це рішення з повагою. Вони розуміють, чому потрібна українська. Просто татові тяжко».

Проте, в проукраїнській позиції батька, вона впевнена. Каже, він не чекає рускій мір, бо присягнув Україні на вірність. Більше того, коли почалася повномасштабна війна, він, попри те, що був на пенсії, повернувся на службу, щоб працювати в тилу. Лише через 2 роки його «списали» через здоров’я.

«Це при тому, що у нього мама і сестра у Калінінградській області, – додає Анастасія Прокоф’єва. –  Правда, вони його аж через три місяці, після вторгнення, запитали його, як справи. Дуже злий був на них, не знаю чи вони зараз підтримують зв’язок».

Зараз, ділиться українка у Чехії, вона зосередила увагу на тому, щоб дочка знала українську і не знала російської. Зокрема, коли трапляється в ютубі щось російською, то одразу перемикає. Дочка вже й сама вивчила, що російською вона нічого не дивиться.

«Я поки що не пояснюю їй, чому їй ця мова заборонена, бо не хочу виховувати ненависть у дитині до будь-чого, – підсумовує жінка, – але планую їй розповідати історію, щоб вона сама склала своє враження про Росію і російське, згодом».

 

Тетяна Соболик

  • Іфпортал розпочинає рубрику «100 історій про мову», де будемо розповідати історії українців, які перейшли на українську. Це перша стаття із цієї серії. Далі буде.

1 коментар

  1. Соня
    30.08.2025

    Хай число таких людей росте

Comments are closed.