Світлана Коротка — франківка, яка перейшла на українську вже у дорослому віці.
Вивчає її й досі — відвідує курси, записує слова, яких раніше не знала.
«Народилася в Берегові Закарпатської області. Батько був військовослужбовцем, — розповідає жінка. — Його відправили до Німеччини, ми навчалися у гарнізоні, де викладання було лише російською. Про українську навіть не йшлося. Повернулися до Коломиї, коли я була у третьому класі».
Цілий рік дівчинка була вільною слухачкою з української — оцінок їй не ставили. Так вона поступово опановувала мову. Пригадує: тато вечорами брав баян, сідав на підлогу й грав українські пісні — донька підспівувала, хоч значення слів не завжди розуміла.
Згодом батька перевели до Івано-Франківська. Світлана продовжила навчання, а пізніше вступила до київського вишу. У столиці прожила десять років, вийшла заміж і спілкувалася виключно російською.
Після розлучення повернулася до Івано-Франківська. Дитина пішла в садок, Світлана — на роботу, і поступово обидві перейшли на українську. Проте, зізнається вона, досі говорить не зовсім грамотно, робить помилки й хоче покращити свій рівень. Саме тому записалася на мовні курси.
«Мова розвивається, змінюється, вдосконалюється, — ділиться Світлана Коротка. — Коли я закінчувала одинадцятий клас, тоді щойно ввели букву “ґ”. Відтоді нічого нового не вчила, мій розвиток на цьому зупинився. Тож, коли почула про онлайн-курси української, одразу вирішила долучитися — тим паче, що мені зручно: заняття відбуваються у вечірній час».
Світлані зараз 46. Вона працює бухгалтеркою і, попри те, що її робота — це передусім цифри, прагне грамотно писати. Адже ділове листування — невід’ємна частина її щоденних обов’язків. На заняттях вона особливо звертає увагу на правопис і розширює словниковий запас.
«Ще помітила, що часто неправильно ставлю наголоси, — каже вона. — А я хочу говорити правильно, бути в тонусі, постійно вдосконалювати знання. Соромно, коли роблю помилки. Тому вже маю два сертифікати про закінчення курсів і обов’язково піду ще, якщо відкриють нову групу».
Тетяна Соболик
- Іфпортал продовжує рубрику «100 історій про мову», де ми розповідаємо історії людей, які перейшли з російської на українську. Читайте також:
Читайте також:
1. 100 історій про мову: «Не хочу, щоб закордоном хтось припускав, що я – росіянка»
2. 100 історій про мову: “Українська була в моєму житті 25-им кадром”
3. 100 історій про мову: українізація батьків можлива
4. 100 історій про мову: «Іноді говорити українською було небезпечно»
5. 100 історій про мову: «Чоловік хотів, щоб я перейшла на українську все життя»
6. 100 історій про мову: «Єслі гаваріш на украінськом, то значит ти с калхоза»
7. 100 історій про мову: «Розслабся, ти уже не у Львові»
8. 100 історій про мову: «Сумно, що син переходить на російську»
