22 Грудня 2006    джерело:     розділ: Знайомтесь - особистість
Химерний Яремак

У кожному місті має бути людина, яка повинна дивувати не лише своїх друзів, міщан, але й, передовсім, увесь світ довкола. Не знаю, чи так було з Мирославом Яремаком до того, як він поїхав до Львова навчатися в Інституті декоративного і прикладного мистецтва. Таке враження, і небезпідставне, що всі порядні митці мали студіювати саме в цьому вузі. Але спеціальність його була особливою: він навчився бути дизайнером меблів. З таких хлопців, як він, і почалася ця спеціальність, точніше — відродилася. А тепер зайдіть у мистецьку кав'ярню "Химера". Чи перечіпалися ви там об ніжки стільців? Переконаний, що так. Адже вони такі незграбні, ці викувані ноги того, на чім сидиш. На них нарікають, ними тішаться, із них дивуються. Але мало хто знає, окрім постійних затятих відвідувачів "Химери" і, звісно, друзів Яремака, що їх придумав Мирослав. Він узагалі звик вигадувати. Колись він вигадував власні виставки, але не власні роботи. Він вигадував місця, де може прийти вся станіславівська богема і тішитися мистецькими розвагами, що їх влаштовує Яремак. Аж поки він не втомлюється вигадувати: S-об'єкт-1, S-об'єкт-2... Його креативність майже безмежна. Я дуже тяжко уявляю, що би з таким чоловіком робилося і що би він робив десь там, за тією не перейденою досі по-справжньому залізною завісою. Яремак позиціонує себе дотепер як художник. І це не безпідставно. Він — джерело ідей. Він може сказати щось таке, що подобається всім. А потім сказати інше, що не подобається нікому. Він може заперечувати сам себе. Він може вийти на трибуну міської ради і доводити нетямущим депутатам, що мистецтво — це непроминальна цінність. І, найголовніше, вірити, що вони це зрозуміють. Яремак сам незрозумілий для багатьох. Яремак дивний. Але він не дивний в одному, найважливішому: він дуже сучасний і європейський. Прикро, що за побутом та безконечними проблемами цього не бачать. Яремак вразливий. Він беззахисний. Його бастіони — це борода, вуса а ля Сальвадор Далі і такі ж довірливі очі. На всіх вечорах у "Химері" він стоїть завжди десь збоку, притуляє пальці до вуст і несподівано щось запитує, коли на це дають дозвіл. Він начебто чекає і все ж таки хоче запитати про щось найважливіше. Але відповідь на це він уже давно знає сам, тільки нікому не хоче сказати. Добре, що "Химеру" вигадав він. У його житті було чимало пригод. Більшість з них він, переконаний, значно інтенсивніше переживав усередині себе. Так і хочеться сказати, що цей зовні спокійний художник — авантюрник за натурою. Зараз він щось замислив. Зали в мистецькій кав'ярні виглядають лише підготовкою до цього задуму. Він колекціонує виставки колекціонерів. Він дарує експозиції картин своїм друзям і, підозрюю, мистецьким недругам. Намагається врівноважити в собі все: життя і мистецтво, світло і тінь, любов і ненависть. Не знаю, чи йому це вдається. Але ми всі йдемо за його ідеями. І не тому, що ми позбавлені вибору в цьому маленькому місті. Як відомо, вибір є завжди. Але хочу вірити, що наш вибір на користь Яремака. Це вибір на користь шляхетності, можливо, і не завжди виправданої. Але Мирослав пропонує. Він урешті постійно щось робить, і здебільшого робить добре, зі смаком. І коли ти допиваєш свою каву чи ковтаєш коньяк, то дивишся, чи до залу спокійно не зайде художник, митець, який це все придумав для нас, для нашого міста, для того, щоб ми відчувалися не самотніми і розуміли, що мистецтво ніколи нас не покидає. І навіть коли на деякий час надокучить в ці зали заходити, все одно за мить ловиш себе на думці: хочеться повернутися до мрії, до мистецької вигадки, до Яремака.



Використання матеріалів лише за умови посилання на ifPortal.net та узгодження з редакцією.