Ветеран АТО відкрив на Рожнятівщині страусину ферму
Хоч Ловаги і не Африка, а природа не тропічна, проте родина Швеців свою страусину ферму – першу і єдину на Рожнятівщині – назвала «Савана». Кажуть, що так вона називалася на Миколаївщині, де її придбали. З першого разу і без провідника відшукати «Савану» у Ловагах нелегко – лісові обійми зусібіч огортають її як надійні обереги, пише Галичина.
Сергій Швець, власник страусиної ферми розповідає, що ідея заснувати страусину ферму належить його мамі Оксані Михайлівні. Вона свого часу десь довідалася і переконалася, що розведення страусів в Україні – бізнес перспективний.
"Ми порадилися та вирішили започаткувати свою справу. Вибрали місце у Ловагах – на обійсті мого діда. Тоді дід ще жив, була земельна ділянка і хатинка. Місце площею до одного гектара годилося для такої справи. Бо ж страуси потребують простору. Але війна внесла свої корективи у наші плани. Понад рік усе, що ми будували впродовж семи років, було «заморожено». А вже восени торік придбали і завезли 14 африканських страусів з Миколаївщини – по семеро самок і самців. А з весни цього року офіційно відкрили «Савану». Птахам просто був потрібен якийсь час для адаптації. Ціна дорослого страуса сягає вартості корови – до 10 тис. грн. Гуртом, звичайно, дешевше", - каже ветеран.
"Готуємо тушковану та сиров’ялену страусятину різних видів, омлет з яєць страуса, юшку з цесарок – фактично комплексний обід. Можна посидіти, поспоглядати на птахів, погодувати їх, є місце для дитячих ігор. Маємо спеціальні вольєри для декоративних птахів – павичів і цесарок. Будуть і фазани", - розповідає атовець.
Шлюбний період у страусів триває орієнтовно з березня по жовтень. Самка відкладає одне-два яйця на тиждень вагою до півтора кілограма – як лоток курячих яєць. За сезон самка може знести від 40 до 80 яєць. Яйце в інкубаторі перебуває 42 дні. Відтак, пояснює Сергій Швець, страусята набираються сил у спеціальній шафі. Молодняк вирощують окремо – за віковими категоріями. До дорослих їх пускати не можна – затопчуть. А попит на страусенят шалений. Купують, як пиріжки. Вартість одного тижневого пташеняти – 100 євро.
Дорослий страус важить до 150 кг, а самка трохи менше. Втім, так чи інакше, а не менше 50 кг м’яса є з птаха. На смак воно схоже на дичину і має буряковий відтінок. Кілограм м’яса коштує 350 грн., а яйце – 250. І м’ясо, і яйця вважаються делікатесами. А ще вони дієтичні – вміст холестерину не перевищує одного відсотка. Порівняйте: у свинині його – цілих 27 відсотків. Страус не потребує багато їжі – до півтора кілограма на день. Годиться сирі зерна пшениці, ячменю, вівса, свіжі конюшина, люцерна тощо. Запарювати зерно не потрібно, а траву достатньо насічкувати. Води страуси п’ють небагато – до відра на день.
Сергій розповідає, що газдуємо на фермі всією родиною: вітчим Михайло, мама Оксана, брат Олег, він з дружиною Наталею. Всі капіталовкладення – також родинні.
"Дію якихось спеціальних державних програм ми не відчули. Поїхали десь за кордон – заробили, приїхали – вклали у справу. У цій справі вже вийшли у плюси – починаємо заробляти. Хочемо робити акцент на зеленому туризмі і популяризувати наш край. Може, і село Ловаги відновиться. Та й нам не потрібно буде думати про збут м’яса, яєць, сувенірів тощо. Туристи приїжджають фактично щодня. Їдуть і з дітьми. Особливо – у вихідні", - зізнається чоловік.
"Якби ж іще й у керівництві Рожнятівщини були зацікавлені в тому так само, як у Небилівській сільраді, то було б чудово. Як учасник АТО маю пільги – 75 відсотків знижки в оплаті за комунальні послуги. Село не газифіковане, тож використовуємо багато електроенергії для господарювання. Але щодо оподаткування, то не маємо ніяких пільг. Щонайперше було б добре, якби навели лад з дорогою від Небилова до Ловагів – хоч підшутрували найбільш розбиті місця. У мене є екскаватор, то ми з хлопцями допомогли би. Наші відвідувачі найчастіше нарікають саме на стан дороги. Добрі дороги – і для нас добре, і для села, бо з туристами надходять і фінанси", - переконаний фермер.
"У 2014–2015 рр. ще було розуміння, що йде війна і є ворог. А сьогодні, на мій погляд, уже немає такого розуміння. І це проблема для тих, хто повертається. Фестивалі, концерти, забави… Люди звикли до війни і сприймають її як належне. Але ж майже щодня хтось гине, щоб ми мирно сиділи і попивали каву. Хлопці ж усе це бачать. І не можуть достукатися до суспільства. Як наслідок – чимало трагедій вже після повернення. Тож заснування «Савани» і занурення у роботу було одним із способів моєї втечі від дурних думок. Щоденна робота допомагала і допомагає повернутися. Ми з вітчимом багато зробили на фермі своїми руками. Я за фахом геофізик. Але якщо хотіти і мати підтримку рідних і близьких людей – все вдасться. Гроші не головне. Головне – бажання. І свою справу ми починали не з грошей, яких, до речі, у нас і не було, а з ідеї і мети", - підсумовує чоловік.