01 Червня 2017
джерело: розділ: Суспільство
Два роки потому. На Франківщині п’ятеро дітей пішли від батьків, аби почати нове життя Саме два роки тому «Репортер» писав про Галину, Іванну та Наталю Черепій із села Сапогів Галицького району. Сестри пішли з дому, бо не змогли терпіти знущання батька, який жорстоко бив їх за будь-яку провину. Намагалися витягнути звідти й менших братів – Івана та Андрія. Черепіям навіть виділили гроші та допомогли купити хату, аби ті мали куди забрати хлопчиків та оформити опікунство. Чи все вдалося та як змінилося їхнє життя після тих страхіть? Час на брата 22-річна Іванка Черепій саме прийшла з пар. Дівчина вчиться на другому курсі в інституті туризму ПНУ. Трохи втомлена, невиспана, бо перед тим допізна працювала. Вона підробляє офіціантом, але ранкові пари не пропустила. Розповідає, що лишилося ще дописати курсову роботу і все – канікули. Навчання їй дуже подобається і потім хоче працювати за фахом. Хвалиться, що вже два роки молодший брат Іван живе разом з нею. Вона таки оформила над ним опікунство.
Каже, спершу з братом було тяжко, бо ж притулок дав своє, але переборола у хлопчика дитбудинівські звички. Заборонила спілкуватися з хлопцями звідти. Тепер в Івана є інші друзі. Старша сестра їх усіх знає, бо все контролює.
Про себе дівчина говорить мало. Каже, має хлопця, з яким вже давно зустрічається, але заміж не планує, бо хоче довчитися, влаштувати брата, а тоді – можна. Хлопці є хлопці Поки чекаємо Івана, сестра розповідає як склалося їхнє життя.
Усміхнений Іван знаходить нас у тіні біля фонтану. Сором’язливий, відводить очі, розчервонівся, віджартовується на різні запитання.
Через кілька хвилин такої собі адаптації хлопець розказує, що дуже радий жити з сестрами. Не вірить, що минуло вже два роки. Збирається цього року поступати в 17 училище на автослюсаря, бо дуже подобається техніка.
Розказує, що вчора говорив з Андрієм, наймолодшим братом. Той хвалився, що запросили грати у футбол за село. «Казав, аби я приїхав подивитися, – гонорово каже Іван. – Поїду, бо то я його заставив йти. Перед тим до мене написали його друзі, чи не хотів би Андрій з ними пограти? Я подумав – най іде, бо футбол він любить. Я за нього трохи беруся. Іванка мене штормує, а я Андрія». Іванка схвально посміхається. «Тепер я не жалію свого потраченого часу», – каже сестра.
Наймолодшому Андрійкові Черепію – 13. Іванка зізнається, що обох хлопців не потягнула б. Але Андрій хоч біля бабусі, яка його серед усіх любить найбільше. Єдине, що дитина там нічого не бачить, не розвивається.
Ми з того виросли Два роки тому соціальна служба Галицького району допомогла Черепіям купити будинок у селі Бовшів. Іванка каже, у тій хаті так ніхто й не поселився. Там порядкує баба.
За словами дівчини, хіба в майбутньому хтось там буде жити чи продадуть, коли молодшому, Андрію, виповниться 18, бо зараз не можуть. Про маму Іванка говорить мало. Розказує, що востаннє бачили її на Різдво. Приїздила на два тижні. Та живе під Києвом. Зрідка телефонує.
Більше мама спілкується хіба з Іваном. Хлопчик каже, запросила його до себе на два тижні.
Далі Іванка з Іваном вирішують, у чому краще йти. У мене є сім’я Прогулюючись біля пошти, зустрічаємо Наталю. З візочка виглядає восьмимісячна Софійка. Усміхається на всі два зуби. Наталя розказує, що зараз у неї те, про що вона мріяла, – повноцінна сім’я.
Наталя хвалиться, що в її сім’ї все добре. Дитина має все, що треба, вони будують біля озера двоповерховий будинок. «Я рада, що в мене так склалося, що я потрапила в руки саме до цього чоловіка», – посміхається Наталя. Іванка йде додому робити презентацію на пари з польської. Іван з Наталею та племінницею йдуть на пошту, бо старшій треба щось відправити.
|