Останнім часом українська література почала переживати новий "бум піднесення". Люди повернулися до книжок і знову на слуху опинилися імена відомих прозаїків і поетів. Пропонуємо до Вашої уваги інтерв'ю з одним з Івано-Франківських письменників, чиї книги користуються, досить таки, великим попитом. Знайомтесь - Володимир Єшкілєв. - Володимир Львович, у літературних колах Вас називають “сірим кардиналом”. Як Ви відноситесь до такої оцінки Вашої особи? - Це занадто приємно, щоб бути правдою. Напевне, в українській літературі є півтора десятка людей, які можуть претендувати на звання “сірого кардинала”. Деякі це роблять явно, очолюючи якісь салони, журнали. Iнші це роблять у вигляді пліток, створення якихось провокацій і тому подібне. Мені особисто не хотілось би відноситись ні до одного, ні до іншого типу так званих “сірих кардиналів”. Я насправді, в свій час, розробив декілька, як здається, важливих схем для розкодування української культурної ситуації. Схеми ці досі живі, і досі по ним працюють літературознавці. Сподіваюся, що ще певний час будуть працювати. Це є те, що я можу назвати своїм внеском в поточну літературну ситуацію. З іншого боку я ніколи не намагався стати в позицію такого собі «патентованого інтригана», який би визначав ранги і ступені в літературі, робив би якісь нові постаті чи навпаки закреслював би існуючі. Я намагаюся завжди бути незалежним в своїх оцінках, бо маю певні естетичні принципи та переконння. І ще одне. Треба сказати, що український літературний процес не є цілісним! Є багато різних письменників, які один одного не хочуть ні чути, ні бачити, ні розмовляти один з одним. Тому, в такій ситуації, претендувати на те, щоб бути “сірим кардиналом” всього літературного процесу фактично не можливо. Можна виконувати роль певного координатора в певній тусовці, і не більше. - Нещодавно, було проведене опитування на тему: “Що читає Івано Франківськ?”. В підсумку, Ваші романи “Пафос” та “Імператор повені” посіли третє місце. Яка Ваша оцінка популярності та рейтинговості власних творів? - Я думаю, що є кілька шляхів, якими література “йде” до читача. Один з шляхів, це коли виходить книжка і всі кажуть: «О це сенсація! Це супер!», і вона стає одразу бестселером. З моїми книжками, здебільшого, такого не відбувається. Єдиний раз, коли моя книжка була визнана майже раптовим бестселером – була Мала українська енциклопедія актуальної літератури «Плерома». Це була «бомба» в літературному процесі, і це не хвастощі, а констатація факту. Що стосується моїх художніх творів, то вони вимагають і підготовленого читача, і читача, який би бажав заглибитися в ті світи, які я йому пропоную. Це безумовно є робота. А як відомо, сучасна людина, не любить багато працювати для отримання задоволення. Вона хоче його отримувати в реальному часі і в якомусь такому доступному інформаційному форматі. Можливо тому, мої книжки не відразу стають популярними. Спочатку, вони набувають популярності в якійсь певній референтній групі, серед читача підготовленого. А потім, напевне, ці люди рекомендують своїм знайомим, і тоді вже ці ланцюжки починають працювати. Окрім того, так як я людина досить конфліктна, то багато літературних журналів, які професійно займаються рекламою книжок, не дуже охоче друкують позитивні рецензії на мої речі. Навпаки, охочіше друкують негативні рецензії. І це, я вважаю, великим плюсом для себе! Думаю Ви помітили, що людина розумна, а тим більше “людина наша” звикла до того, що пряма пропаганда є брехнею. Тому, вона завжди реагує на негативну рецензію більш зацікавленіше, ніж на позитивну. Саме тому я дуже вдячний всім своїм ворогам, за те, що вони врешті решт зробили мої книжки популярними навіть у Івано-Франківську! Хочу сказати, що в моїх книгах мова йде про Франківськ. Іноді я це показую через “прямий” текст, а іноді, приховано чи замальовано. Я люблю своє рідне місто, по справжньому його люблю! І саме тому воно в моїх творах. Я сподіваюся, що ті люди, які живуть в нашому місті, і які так само його люблять будуть моїми читачами. Це є моє переконання. Знаю, що є охочі знати про Івано-Франківськ. Більше того про Станіслав, про метафізичний і чудовий Станіслав, який ховається всередині цього профанічного і зацофаного провінційного Івано-Франківська. Я переконаний, що ці люди завжди знайдуть щось нове в моїх книгах. - Чи вважаєте Ви, що Ваша конфліктність завадила Вам стати комерційний письменником? Хто на Вашу думку є комерційним письменником в Україні? - По-перше, фішка “комерційний письменник” - це дуже умовно в Україні. Насправді, в нас немає комерційних письменників. Максимально можливі тиражі, які зараз є в сучасних українських письменників це 15-20 тисяч примірників, скажімо раз на 3-4 роки. На такі гонорари, від таких тиражів прожити неможливо. Тому література у нас є не самоокупною. Я не вважаю, що є якісь комерційно-успішні письменники, а скажімо є некомерційно-успішні, типу мене. Мої книжки розходяться достатньо жваво. Скажімо, якщо б наші видавництва вели активну політику, зокрема “Плерома”, яка пережила два мої видання, то могла б “годувати” і мене і видавництво “Лілея” ще напевне кілька років. На жаль, видавець Василь Іваночко не продовжив цей проект. Я йому співчуваю, він, як я думаю, втратив на відмові у подальшій співпраці багато грошей, більше навіть ніж я. Але це безперечно його особисті проблеми. Що стосується комерційності, то письменник мого рівня може стати комерційним тільки здійснивши два вагомих кроки. Перше, це перехід на російську мову. І другий крок – це концептуальне спрощення тексту для масового читача. Тобто, якби для мене стояло питання заробляти гроші виключно літературою, то здійснити ці два кроки для мене не важко. Російську мову я знаю перфектно, а спростити текст набагато легше ніж його ускладнити. Проблема в тому, що ні перший ні другий крок я не роблю виходячи з певних концептуальних позицій. Так уже вийшло, що Господь мене поставив ускладнювати те, що називається українською літературою. Ускладнювати до якихось позитивів і певних позицій якості, тому я мушу виконувати це Боже завдання. Можливо, колись, я зроблю комерційний роман, щоб продемонструвати деяким нашим “мудрагелям” як воно робиться. Я зроблю комерційний роман російською мовою. Крім того, я є фінансово незалежна людина, і від того, мають мої книжки комерційний успіх, чи не мають, моя кишеня не страждає. Отже, в тому плані, безперечно, в Україні ще треба створювати комерційну літературу. Потрібен досить потужний сегмент ринку, який би це обумовлював та багато інших моментів включно з рекламними агентами, менеджерами...для того, щоб український письменник міг заробити, треба правильно організувати цілу структуру: журнали, систему рекламних агентств і.т.д., а у нас ж нічого не робиться! Якщо письменник сам розвозить свої книжки по видавництвам і проводить 30 презентацій, після яких він хворий повертається додому з гаманцем, в якому лежить 600-700 доларів... Це не є комерція! Це знущання над письменниками і більше нічого. Звертаю увагу, що це я говорю не про якісь там провінційні видання, а про ті, які себе піарять по телебаченню – найбільш солідні видавництва. Так що нам до комерційності ще йти і йти. Чи є письменник в українській літературі, якого можна назвати авторитетом для Володимира Єшкілєва? Як Ви оцінюєте рівень наших письменників? - В творчому середовищі, когось назвати авторитетом – страшно. Одразу безліч бездарності звинуватить тебе у підлабузництві. Я ніколи не приховував, що є група реальних, справжніх, обдарованих людей з літературного середовища, яким я симпатизую. Перш за все, це Юрій Андрухович, який є письменником рівня європейського, що підтверджується і успіхом його текстів, і тими преміями, які він отримує останнім часом. Велику роль в плані смакової орієнтації, і в плані якоїсь “поради від друга” відіграє Юрко Іздрик, з яким я вже довгий час співпрацюю. Сподіваюся, що вже восени, вийде черговий номер “Четверга” з моїми оповіданнями. Ще серед літературної плеяди мені симпатичні: і Юрко Винничук, і Ігор Бондар-Терещенко, і Оксана Забужко, Тарас Прохасько. Звичайно я зараз всіх не пригадаю, бо перелік цей складається близько з 30 прізвищ. Тому, я не буду завдавати собі і Вам клопоту перелічуючи їх. Скажу краще так, у нас є хороший потенціал, єдине чого у нас немає – це літературного процесу! На 30 цих якісних прізвищ знайдеться ще декілька тисяч графоманів, які себе позиціонують як письменники і які перетворюють літературний процес на такі собі “тарганячі змагання” - починаючи від якогось гранту на перебування в іноземній країні і закінчуючи приязними стосунками з чиновниками обласного рівня. Ці моменти, безперечно, паскудять українську літературу як процес. Я ще раз повторюю, як процес. Справжні митці губляться серед хаосу амбіцій, пліток, ненависті людей, які мало мають таланту, за те, мають не аби який хист до інтриг, в просуванні себе в якості бренду. Чи правда, що Ви нещодавно повернулися з Києва, де брали участь у міжнародній літературній конференції? - Так правда. Я нещодавно взяв участь у письменницькій конференції, яка відбулась в Києві. Конференція була організована Британською Радою – “British Council”. Це організація, що фінансується фондом У.Сміта та урядом. Ця фундація, сьогодні зорієнтована на допомогу країнам, які перебувають в процесі євроінтеграції, в тому числі й інтеграції культурної. На конференції було присутньо близько п’ятидесяти письменників з різних країн. Ми обговорювали різні культурницькі питання. Були цікаві зустрічі, цікаве спілкування. Для мене такого роду заходи- це таке спілкування, після якого хочеться писати щось нове. - Що чекати ближчим часом від Володимира Єшкілєва? Можливо поділитеся планами на майбутнє? - Поки що, продовжується робота над моєю книжкою, яка носить робочу назву «Таємні джерела дитячого екстримізму». Це буде збірка оповідань. Деякі з них вже написані, а над деякими я зараз працюю. Окрім того, я не полишаю писання ессеїстики. Ми домовилися з Сергієм Васіл’євим ( завідуючий відділом культури газети “Столичные новости”), що я зроблю низку ессе для його проектів, зокрема, для газети «Столичные новости». На сьогоднішній день, Васіл’єв готовить нові ессеїстичні збірки і я з великим задоволенням візьму участь в цих проектах. В планах ще є написання нового роману. Але це питання, потребуватиме зміни стилю життя. Тобто мені необхідно буде десь на рік усамітнитися, “відмитися від отрути” письменницького життя, і “очистити нирки і печінку” і тоді... Розмову вів Андрій Олексин