13 Листопада 2008    джерело:     розділ: Знайомтесь - особистість
Петро Шкутяк: «Батько навчив мене ставити на перший план в усьому людські стосунки»

Петро Зіновійович Шкутяк – з нової генерації людей при владі, з тих, хто приходять до неї своєю командою. На даний час обіймає посаду першого заступника голови Долинської райдержадміністрації. При призначенні не обійшлося без коментарів ЗМІ, що вирішальним чинником кар’єри сина є впливовість батька, народного депутата України Зіновія Шкутяка, голови обласної організації «НУ-НС». Петро Шкутяк не заперечує цього факту, однак, не вважає себе тим, кого повсякчас ведуть за руку. І в спілкуванні з гостем нашого журналу ми довідалися…

Про авторитет батька й власну самостійність

«Завжди хотілося бути самостійним. Це була одна з моїх визначальних рис з юних років, якою я насправді часто послуговувався. Навіть не тому, що так планував, так хотів чи робив це комусь чи чомусь наперекір. Просто так складалися обставини, ситуації, я відповідно чинив так або інакше. Та попри це, розумів тоді й уже з певного нинішнього свого досвіду розумію зараз, що допомога батьків, порада їх є дуже важливими. Мій батько - мудра людина і давав мені можливість робити самостійні кроки. Було і є довір’я, я це дуже ціную. Завдяки батькові у значній мірі я виховав у собі бажання боротися за справу і досягати результатів. Батько навчив мене ставити на перший план в усьому людські стосунки. З іншого боку – завжди ставити на перше місце громадський інтерес, а не особистий. Є люди, які ніколи не поступляться власними інтересами. Мої друзі, близькі мені люди знають, що я легко зроблю перший вибір. Навіть більше, це для мене насправді дуже важливо».

Про владу як… гонор, спокусу чи ношу?

«Владою та політикою я цікавився, здається, скільки себе пам’ятаю. З ними виростав, бо вони повсякчас були в нашій хаті. Був би менш зрозумілим інший мій вибір. Зі створених вами характеристик влади обрав би те, що вона для мене є, дійсно, більше ношею. І особливо в моєму становищі, коли я повсякчас в центрі уваги, мене оцінюють ще й як сина свого батька. Мої дії, мої пріоритети тому мають бути вдвічі відповідальнішими. Я це розумію. Я це сповідую. Інше – відчувається відповідальність за людей, які за мною. Влада - це робота, яку треба робити ретельно. Я приймаю правила командної гри, інакше при владі не можна, але приймаю ці правила до тих пір, поки вони не перекреслюють мої принципи».

Про дуже важке поєднання – влади і принципів та вміння залізти в «болото»

«Це, насправді, дійсно важке поєднання – моральна влада, але треба розуміти, що влада – це не тільки гарна етикетка, щоб нею величатися. Треба бути готовим забруднитися, навіть полізти в болото, якщо треба витягнути звідти щось цінне, якщо того варта така жертовність. Моє виховання ґрунтувалося на пізнанні великих особистостей, які вели боротьбу за українську державність, за свою націю. Цей чин залишився для мене визначальним в світогляді, якщо навіть це прозвучить голосно. Є життєві принципи, написані для людини, вищі істини, а є ідея держави, нації. Якщо казати про це в малій моделі уяви, для мене важливо, щоб українці робили кращі дороги, які має нині Європа, щоб жили, як найрозвиненіші нації світу, щоб творили фундаментальні речі на часи і покоління. За таку ідею варто поборотися».

Про ідеологію нації і партійну команду «Наша Україна» як власну суть

«Мене не розчарували події у Верховній Раді. Я розумію, що це - боротьба. Українську ідеологію я пов’язую саме з суттю цієї партії і з Віктором Ющенком. Я не зустрічався з Президентом, але я глибоко симпатизую цій людині. Він більший як політик. Тому сприймаю все простіше. Мені би дуже хотілося, щоб українська нація врешті зайнялася справами кориснішими, ніж вибори та відслідковування ситуацій, хто з ким і для чого. Варто просто робити потрібну Україні важливу справу кожний день. Справу малу, більшу. А не просто декларувати свою любов до народу. Нам всім бракує такої жертовності.

Чи мене критикують? Так, критикують. Я сприймаю критику за діло, не помиляється той, хто нічого не робить. У своїх же співробітниках намагаюся підкреслювати старанне ставлення до обов’язків, заохочувати похвалою».

Про «дідівщину» при владі (у значенні віковому) і «молоду поросль», яка має посісти чільне місце

«Я чув такі заяви, але не був би настільки категоричним у своїх висловлюваннях. Узагалі би так не говорив. У владі мають бути професіонали, які можуть і гідні вести за собою. Деколи насправді обіймають важливі посади люди, які настільки звикли до певної системи, до старого стилю роботи, що не можуть сприйняти зміни. Тоді, можливо, варто при таких людях давати можливість проявлятися, рости людям з іншими поглядами. Загалом же, я дуже ціную людей досвідчених. Без їхнього досвіду нова справа не зрушить з місця. Нереально кожен раз вигадувати велосипед. І не треба. Досвід – це набуток багатьох. Він має бути пошанованим гідно. Не треба поспішати молодим захоплювати посади. Мати посаду – ще не означає вміти бути при ній».

Про патріотизм – поняття затерте, але визначальне

«Я не кажу, що я такий, але мене завжди вражали люди, які служать високим ідеям. Які просто, спокійно роблять свою справу, вдосконалюються у ній. Незалежно від обставин, намагаються зробити її добре. Приємно мати справу з такими людьми».

Про друзів, які є «різними» людьми та бізнесову співвласність – арт-кафе «Химера», яка пов’язала з людьми творчими

«З творчими людьми повсякчас цікаво. В них є ідеї. Небуденні ідеї. Важливі. Якщо говорити іншою мовою – це люди, які бачать майбутнє. Вони першими його малюють, пишуть про нього, співають – я не знаю, що ще. Вимріюють його може. Творчість – це завжди цікаво. Чи я творча людина? Я люблю організузовувати різні проекти. Якщо це є сферою творчості, тоді – так. Арт-кафе «Химера» – один із таких моїх проектів».

Про сімейний консерватизм і невміння дарувати подарунки

«Я ніколи не сказав би, що сім’я для мене на другому місці. Сім’я для мене є дуже важливою. Я консерватор щодо сімейних традицій. З дружиною я познайомився на одному з навчальних студентських проектів в галузі економіки «Айсек». Я вчився тоді в Івано-Франківському Національному університеті нафти й газу, Маргарита – в Києво-Могилянській академії. Ми познайомилися на конференціях. Подружилися. Потім стали подружжям. Вже п’ять років разом. Виховуємо двох дівчаток – Яринці скоро п’ять. Молодшій Устині менше року. Частіше дітьми займається дружина. Так вона вважає. Це аж ніяк не конфлікт, але я так не думаю. Я визнаю, що мама більше має бути біля дівчаток. Але мій, батьківський приклад, уже затребуваний. Подарунки для рідних? Я їх не вмію вибирати. Ні дивувати ними. Ні дарувати. Моя дружина дуже любить подарунки, але, на жаль, навіть на день народження вибір їх для себе – за нею. Я взагалі вважаю, що подарунками є більш природні речі».

Про своє неполітичне майбутнє

«Я не маю амбіцій присвятити своє життя політиці. Мій вибір за іншими справами, може це будуть різні гуманітарні проекти, в дієвість яких я вірю. Я мрію також мати більше часу, щоб бути з дітьми, з родиною, друзями, щоб займатися спортом, який я люблю, щоб подорожувати. Такі речі додають щастя і змісту моєму буттю. Дуже глибокий слід в моєму житті залишив письменник, на жаль, нині покійний, Юрій Покальчук. Це була Велика людина в творчості і великий гуманіст в житті. Він опікувався сиротами, безпритульними. Робив багато чого іншого не на показ. На такий людський приклад варто завжди озиратися, йдучи своєю стежкою життя».



Використання матеріалів лише за умови посилання на ifPortal.net та узгодження з редакцією.