21 Липня 2004
джерело: розділ: Суспільство
У Криворівні, що стала карпатською Меккою
Чи бували ви коли-небудь у Карпатах? У тих далеких горах, де хазяйнує гордий гуцул, змагаючись з вітром-чугайстром? Коли виїдете за Верховину, де на обрії за сонячної погоди проглядаються засніжені вершини Чорногорського хребта, і рушите понад Чорним Черемошем, дорога невдовзі приведе вас до райського куточка Карпат, який ось уже 350 літ відомий як село Криворівня. Черемош справді несе тут свої бурхливі води по неймовірно кривому руслу – звідси, мабуть, і пішла назва села, що посіялося чепурними гуцульськими хатками на високих горах.
Ця місцина має особливу притягальну силу, і охочих набратися вражень та сил тут радо приймають гостинні аборигени, чиї садиби, на сучасний лад, увінчані телевізійними «тарілками». Той, хто хоча б раз побував у Криворівні, неодмінно приїде ще: магічна краса гірських краєвидів не залишає байдужим нікого.
Однак була в історії Криворівні сторінка, якій позаздрили б і столиці. На початку ХХ століття це гуцульське село по праву можна було назвати карпатською Меккою. Сюди чи не щоліта, починаючи з 1901-го, майже упродовж двох десятків років, приїздили представники українського письменства, прогресивної інтелігенції. Тут, над бурхливим Черемошем, серед рядів високих смерек прагнули відчути спокій і велич природи та напитися наснаги для творчих поривань і задумів такі українські уми, як історик Михайло Грушевський, етнограф Володимир Гнатюк, поет Іван Франко, письменник Михайло Коцюбинський, нездоланна духом Леся Українка…
Сюди їх кликала сама природа, а ще – привітні місцеві люди, горяни, котрі черпали життєву мудрість свою у стрімких джерельних потоках та на полонинських стежках і жили за Божими заповідями, яких ревно навчав їх мудрий священницький рід Волянських. Саме священик Волянський, який правив тут протягом семи десятків літ і чия скромна садиба збереглася коло древньої (трьохсотлітньої) церкви досі, запрошував у високі гори цвіт нації – для спілкування, для відпочинку, для розвою думок, бо знав, що у цих вічних горах народжуються вічні істини, і саме ці вічні гори викохують гордий народ, що прагне внутрішньої свободи. На запрошення священика любив приїздити до Криворівні Володимир Гнатюк, який згодом притягнув сюди Івана Франка, Гната Хоткевича – автор відомого роману «Олекса Довбуш».
Директор місцевої школи Михайло Федорчак, історик за фахом, розповідає, що у 1912 році на храмове свято Святої Богородиці у церкві, а потім у садибі Волянських якраз зібралися і Франко, і Хоткевич, і Гнатюк, про яких досі згадує все село, і згадки ці передаються з покоління в покоління.
Криворівня була особливо притягальною і для Михайла Грушевського, який, придбавши тут маєток у пана Пшебиловського, приїздив сюди щоліта з 1906-го по 1914 рік. На жаль, садиба його згоріла, але близько від того місця з ініціативи вже нинішнього покоління українського письменництва, зокрема, Івана Драча, Павла Мовчана та інших, за архівними кресленнями тих часів та за спогадами старожилів вибудуваний музей Михайла Грушевського, який став філією Івано-Франківського краєзнавчого
музею. Тут зберігається чимало документів, фотографій того часу, але чи не найціннішим експонатом вважається крісло з садиби Грушевського, в якому майбутній перший президент УНР та його друзі, котрі приїжджали в мальовничу Криворівню, любили відпочивати. Двоповерховий будиночок на літо приймав багатьох гостей з міста, а взимку та восени за садибою доглядали місцеві люди, сусіди. Буквально два роки тому померла свідок тих часів Параска – жінка, котра доглядала за маєтком пана з далекого міста. Так Грушевського називали гуцули, не відаючи, що то за чоловік коло них замешкує кожного літа. Хоча й досі біля села зберіг свою давню назву присілок – Грушівка. А потім настали часи, коли ім’я Грушевського було поза радянськими законами, і лише в незалежній Україні стало можливим відновити пам’ять про видатного історика – збудувавши музей-садибу Михайла Грушевського, криворівнянці віддали шану цій великій українській постаті.
Криворівня відома й своїм музеєм Івана Франка. Колись у цій хаті господаря Якіб’юка майже щоліта на початку ХХ століття зупинявся Франко. Директорка музею п. Ганна Лощук, яка ревно зберігає всі речі, що їх торкався свого часу Великий Каменяр, переповідає, що ось, лежачи на цьому ліжку, бо вже був дуже хворим, Франко диктував свої твори вчителю Завадовичу; тут же зупинялися влітку Денис Лукіянович, Михайло Коцюбинський та багато інших відомих людей. Хату-музей на початку 60-х років ХХ століття започаткували дружина Гната Хоткевича -- Платоніда та ректор Львівського держуніверситету Євген Лазаренко, а сьогодні музей, стіни якого, здавалося, зберегли досі дух часу Великого Каменяра, радо відвідують туристи.
Сьогодні Криворівня може претендувати на статус села—етноекомузею, бо на його території знаходиться 14 історичних пам’яток. Серед найвизначніших – церква, котрій уже понад 300 років (до речі, село унікальне й тим, що тут лише одна церква і одна церковна громада), гуцульська хата-гражда Харуків – своєрідна дерев’яна фортеця, яка є прикладом розумного облаштування стародавньої гуцульської господарки і про яку на рівні професійного екскурсовода може багато розповісти спадкоємиця роду Харуків-Зеленчуків тринадцятилітня Маринка, та багато інших цікавих для туристів культурно-історичних, етнографічних об’єктів.
Тож мабуть, саме на часі, аби Криворівня й сьогодні стала сучасною Меккою українського духу. Вона завжди відкрита для тих, хто хоче пізнати гуцульський побут, познайомитися з історією предків, насолодитися величчю карпатських схилів, на яких розкинулися сучасні обійстя гуцулів. І сьогодні гостинні господарі приймають тут туристів на нічліг і з гордістю переповідають давні легенди свого краю. За невелику плату (у межах 30-40 гривень) вас нагодують протягом дня традиційними гуцульськими стравами, замішаними на пахучих карпатських травах і джерельній воді, а місцеві дітлахи радо вкажуть вам усі стежки до місць, всіяних ягодами та грибами.
Якщо вас ваблять гори і ви прихильник «зеленого» туризму – завітайте у Криворівню! Поживіть у тамтешніх садибах так, як літували в цих місцях Іван Франко, Гнат Хоткевич, Михайло Коцюбинський, Володимир Гнатюк, Михайло Грушевський. Нехай Карпатська Мекка початку ХХ століття стане і для вас прихистком для натхнення й творчості, надихає вас на добрі справи.
|
