ifPortal.net - інформаційна агенція
Інформаційно - консультаційний центр ПАТ «Прикарпаттяобленерго»
Фотоальбом
Відкриття обласного дозвільного центру
Відкриття обласного дозвільного центру


Загрузка...

Фільми

Загрузка...


Тарас Прохасько: "Я не міг собі уявити, що буду радянським письменником..."

02.03.2006
17:12
ifPortal
Знайомтесь - особистість


– Яким був твій шлях у літературу? Чому і як саме ти став письменником?

– Я дуже вірю у те, що Сковорода називав «сродна праця». І я вірю у таку систему мислення, яка є нам подарована власне біологічними знаннями. Вірю в те, що кожна душа має тіло, а кожне тіло має якісь певні особливості, певні схильності. І, скажімо, за собою я зауважив таке, що я дуже люблю дивитися на різні деталі, різні речі, дрібні чи навпаки глибокі, і люблю знаходити їм назви. А є такі явища, детальки, чи такі блискітки реального життя, які не мають відповідника у словнику. Існують означення якоїсь дуже складної чи дуже короткої миті і мені подобалося їх бачити, а потім собі вербалізувати ці відчуття. І от, виходячи з такої особливості фізіології, зрозуміло, що хоч круть, хоч верть, а від писання я не міг нікуди подітися. Але ніколи не робив і дотепер не надаю цьому соціального значення. Тобто я знаю, що я є автор, чи письменник фізіологічно, але мене абсолютно не обходить ця соціальна чи суспільна роль письменника. Тобто мене не обходить, як воно там сприймається, оцінюється. Я знаю, що так чи інакше мушу щось таке собі робити.
– Кажуть, що в школі ти дуже добре знав українську мову, навіть брав участь у Всеукраїнській олімпіаді з української мови. Чому тоді при вступі до інституту ти вибрав біологію, а не, скажімо, філологію?

– Я одночасно дуже добре знав біологію, любив і дотепер люблю живу природу, а вибір полягав в тому, що я закінчив школу і поступав у вищий навчальний заклад ще у радянські часи. І тому, за своїми переконаннями, привитими середовищем, родиною, я не міг собі уявити, що я буду радянським філологом, тим більше радянським журналістом чи радянським письменником. Це був повний нонсенс і це не вкладалося в голову. Ну і тому я вибрав собі щось інше, що я так само сильно любив. Тобто біологію.

– У твоїй прозі присутня так звана «концепція родинності». Що є для тебе відчуття родини?

– Є такий дуже хороший польський анекдот, коли синок питається у тата: «Тату, а хто для нас є Радянський Союз, приятель чи брат? Тато думає-думає і потім каже: Напевно все-таки що брат, тому що приятеля можна собі вибирати, а брат який вже вродився, такий і буде, поки його шляк трафить». Тобто родина, крім того, що це є якийсь абсолютно очевидний спосіб тривання у часі і просторі, це ще є ті люди, з якими ти є пов'язаний і тому найкраще бути з ними пов’язаними в найкращий спосіб. Ми іноді говоримо собі такі речі, що можна все залишити і поїхати десь від родини, але образ мами, чи образ тата, чи феномен брата чи сестри, чи поняття дітей є настільки глибоко підсвідомим, що навіть якщо кудись втекти, то вільним від цього не можна стати. Тобто це є основою якихось найглибших підсвідомих речей і тому найкраще перетворити їх у ідеальні стосунки.

– Розповідають, що в тебе вдома є величезна колекція старих листівок із зображенням Станиславова, старі родинні фото. Ці фотографії якось впливають на таку «концепцію родинності»?

– Так, це дійсно є серйозним. Відчуття крові, відчуття якихось спогадів і приватних, родинних контактів є, на мою думку, найкращим уочевидненням того, що ми є істотами в часі і просторі. Тобто воно показує цю біографію, воно показує плинність часу, спадковість і так далі. Що ми є особами історичними і ми є особами, прив’язаними до певного місця.

– Ти є автором серії «Інший формат», навіщо ти розпочав цей проект, чи ти ним задоволений?

– Я дуже задоволений тим, як він відбувається. Інша справа, що мені не надто подобається те, що він не здобув масової популярності, запиту у людей, хоч видавництво встановило ціну символічну – 5 грн. Але, як кажуть, помалу вода камінь точить. В українській літературі, в українському суспільному говоренні і в суспільній риториці дотепер відчутний брак такого жанру, такого способу розповіді про своє життя, коли люди можуть собі вільно розказати про щось своє, при тому з користю для когось іншого. І це, власне, було основним спонуканням. Є цікаві, мудрі, непересічні люди, а про їхнє життя, про їхні погляди на найпростіші речі ніколи ніде не говориться. Тобто це не є пошук сенсацій, чи якихось одкровень. Я справді вважаю, що в українському суспільстві бракує такого простого, відкритого, ненапруженого способу говоріння. І от, скажімо, у наших сусідів середньої Європи, чи в чехів, чи в поляків таке вже є дуже давно, це вже десятиліттями культивується і видно навіть по розмовах між людьми наскільки позитивно впливає цей культурний досвід на звичайне спілкування. Там люди вміють спокійно говорити один з одним про своє життя. І для цього не потрібно напитися, проспівати пару пісень, тощо. Просто якесь таке осмислення власного життя, відкритість до інших життів.

– Чи є такі люди, спілкуванням з якими ти хотів би продовжити серію «Інший формат»?

– Хотілося б на завершення першого циклу поговорити з Ліною Костенко. Вона згідна, але вічно в неї немає часу: то боротьба за Україну, то Чорнобильські акції. Що також, як на мене, попри всю мою повагу до неї, є власне тим, про що я казав – браком якогось суспільного усвідомлення. Тобто вона повинна була б зробити це вже давно, якби вона виховувалася в іншій культурі.

– Володя Єшкілєв свого часу придумав визначення «Станіславський феномен». Як ти себе відчуваєш в контексті цього феномену. Що це для тебе таке?

– Для мене передовсім це молодість, це початок, це справжня літературна революція, це просто сукупність часу, місця і осіб, про яких тільки можна мріяти і вважати, що життя вдалося. По-перше, я розумію, що це вже є історичний феномен, тобто він був і він вже ніколи не повториться, тепер він вже не може якось доповнюватися, тому що це просто було. А по-друге, це було страшенно важливо для нас і важливо, я думаю, для літератури, якій ми тоді з усім молодечим запалом віддавалися. Це найкращі, найнадійніші друзі – Юрко Іздрик, Юрко Андрухович, Володя Єшкілєв, Лєна Рубановська. Це дійсно окрема історична епоха і в українській літературі, і в нашому житті. У кожного з нас.

– Як створювалася твоя остання книжка «З цього можна зробити кілька оповідань», чи думаєш ти з тих окреслених в ній сюжетів ще щось робити?

– Ясно, що такого механістичного розвитку тих сюжетів не буде, тому що в значній мірі я її написав для того, щоб звільнитися від постійних приватних споминів і якихось історій, але з іншого боку я не роблю собі ілюзій з того, що кожен автор не може вийти поза межі якогось певного власного способу говорення, способу мислення, поза власний досвід і тому я знаю, що так чи інакше, я ще буду щось писати і де-не-де ці мотиви, ці факти, ці намацальні речі будуть виринати. А створювалася вона дуже тяжко і дуже легко одночасно. Тяжко тому що мені ще хотілося поза всім іншим, літературним, досягнути абсолютної свободи письма. Але коли людина вільно пише, тоді література переважно виходить не дуже добре, але принаймні не зле. І я хотів досягти цього. І тому довго доходив до цієї вільності писання. А легко тому що вона була написана за три ночі.

– Я знаю, що твою творчість вивчають і досліджують, що написана магістерська робота по твоїй прозі, що твої твори є обов’язкові для вивчення в контексті сучасної української літератури на філологічних факультетах. Тобі це приємно?

– Сказати, що мені це приносить усвідомлену радість я не можу, але мені приємно, що ми всі разом, українці, Україна дійшли до того рівня змін стереотипів, що у вищій школі вивчаються сучасні і актуальні речі, мені приємно, що вища школа не відмежовується від того, що відмежовується в літературі. І мені справді не приносить особливого задоволення, що це саме я, але я дуже тішуся, що взагалі такі зміни відбулися.

– Як ти думаєш, в сучасній українській літературі є автори, які могли б претендувати на Нобелівську премію?

– Так, звичайно. В українській літературі є дуже багато авторів, це я говорю абсолютно відповідально, які є кращими ніж багато людей, які отримують Нобелівську премію. Передовсім це стосується поезії, тому що українська поезія є дійсно чи не найкращою в світі поезія. В Україні живе багато поетів, які заслуговують на це. Серед сучасних – Ліна Костенко, Голобородько, Герасим’юк, Мідянка. Україна не має дотепер цієї премії ще тому, що Нобелівська премія не є чисто літературною. Вона завжди повинна мати якийсь присмак ситуації, політичної, суспільної. І дотепер ще ці карти не лягали в такому розкладі, щоб українець отримав цю премію. І думаю, тепер до неї найближчим є Андрухович. Є ще такий письменник як Олег Лишена, який абсолютно за всіма показниками, як і Андрухович відповідає Нобелівській премії.

– А в тебе були колись такі мрії, що ти отримаєш Нобелівську премію?

– Ні, таких мрій не було, тому що якось дуже скоро, дуже рано після того як я почав писати, а писати я почав порівняно пізно, я довідався таку річ, що в теперішньому світі є, скажімо, десять тисяч претендентів на неї, є десять тисяч людей, яким можна цілком просто, за лотереєю давати Нобелівську премію. Цих письменників, дуже добрих, які відповідають вимогам Нобелівської премії є так багато, що мріяти про таке просто смішно.

– Зараз багато говорять про масове нечитання українців, особливо молоді. Як ти думаєш, можлива ситуація і що для цього треба зробити, щоб читати знову стало модним. Колись були часи коли люди вистоювали ночі в чергах, щоб придбати цікаву книжку, хороша книга була справжнім дефіцитом, купити її було дуже проблематичним. І культ книги був присутнім.

– По-перше, я бачу, що відбувся дійсно такий перелом в історії культури, пов'язаний із способом комунікації, якого не було справді кілька тисяч років. Тобто навіть винахід книгодрукування був меншим переворотом ніж те, що відбувається тепер серед носіїв інформації. Наступив якийсь величезний розподіл часовий, тобто ми і ти також, ті люди, яким тридцять, до тридцяти років, вони ще з того боку прірви, їм легше зрозуміти те, що було в Середньовіччі, ніж часом зрозуміти те, що є в деяких системах комунікації тепер. Натомість молодші люди абсолютно адекватно сприймають те, що вони вже після цієї прірви і для них ця прірва відділяє від них ту якусь попередню традицію, попередню культуру. Але ніщо і ніколи не витіснить цілковито книжки з життя людства, з життя суспільства. Як би там не було, але книжка залишиться як книжка. Тепер є в значній кількості поворот до вина, про якого забули, про яке не говорили багато десятиліть. А тепер вино є популярним в усьому світі, вино будуть пити завжди. Так завжди будуть кимось читатися книжки. Хоч читачів, можливо буде менше. А з іншого боку не треба робити собі трагедії з того, що немає уваги саме до паперової книжки, тому що є дуже багато молодих людей, які цілковито володіють ситуацією і читають тексти, в тому числі і тексти сучасної української літератури на інших носіях. Вони читають в Інтернеті, вони активно обговорюють те, що прочитали. Література не може пропасти тому що вона є природною необхідністю. Якщо хтось з нас не може щось про себе розказати, чи про когось іншого щось дізнатися, то втрачається просто сенс існування.

– Кого ти можеш назвати серед молодих авторів, які недавно заявили про себе.

– Було б дивно, якби я не назвав своїх улюблених авторок Таню Малярчук і Софійку Андрухович. Крім того є ще кілька дуже здібних авторів, які ще не мають книжки, але оскільки я близький до видавництва «Лілея-НВ» і маю нагоду якось їх приймати, читати ці тексти, є дуже цікаві речі. Хочу вирізнити ще такого Любомира Литвинчука зі Львова, який ще не має друкованої книжки, але це є страшенно сучасно. Ще є Жураківський в Івано-Франківську, також дуже добре пише.

– Читачі, які дуже люблять твою творчість, можуть найближчим часом чекати на нову книжку?

– Так, якщо все буде добре, то вона з’явиться наприкінці весни. Це мав би бути короткий роман.


БРІЗ


Версія для друку

Коментарі:


Автор: Randomh 04 Липня 2013, 18:58
Do you have more great aretlcis like this one? http://fhlcqjandbr.com [url=http://jrkbijtrubh.com]jrkbijtrubh[/url] [link=http://laddrw.com]laddrw[/link]

Автор: Nao 03 Липня 2013, 9:04
I can't hear aniythng over the sound of how awesome this article is.

Автор: Pamplona 02 Липня 2013, 17:09
Shoot, who would have thgouht that it was that easy? http://llpgvpuhnc.com [url=http://dnhrumks.com]dnhrumks[/url] [link=http://kulegyibros.com]kulegyibros[/link]

Автор: Alex 02 Липня 2013, 6:04
Wham bam thank you, ma'am, my queositns are answered!

Автор: Sokpiseth 29 Червня 2013, 3:26
Wow! Great to find a post with such a clear msseage!

Автор: Віктор 01 Лютого 2009, 18:03
Я вважаю Тараса Прохаська найвагомішою персоною у списку

Автор: Walery 12 Грудня 2008, 23:51
Witam, szanuje, ale nie od razu dwóch Noblistów powinno być z Pana znajomych literatów.Jeszcze muszą mocno nad sobą pracować i Łeszega i Andruchowicz. Jednego z Noblistów-Poetów, mało brakowało, aby Stanisławów miał, w osobie P. S. Ukrainie dadżą kiedyś Premium Nobla i za literaturę. Ale nie za to że jej poezja ,,jedna z najlepszych na świecie." Sukcesów i pomyślności w Nowym Roku!

Залишити коментар:

Щоб залишити коментар, заповніть форму нижче:
Всі поля є обовязковими до заповнення
Ваше ім'я:
Контакт (в коментарях не відображається)
Повідомлення (максимальна довжина 1000 знаків.):
Введіть цифри з картинки ліворуч:


123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728
Лютий '19

Погода в інших містах
Готівкові курси валют
USD
EUR
куп.
7,93
10,97
прод.
7,97
11,14
Станом на 14.10.2010
Чи залишаєте Ви текти воду, коли миєте руки, чистите зуби або голитесь?
Так
Ні
Про необхідність економії води не думаю

Новини RedTram

Завантаження ...

Завантаження