25 лютого 2010 року новообраний Президент України Віктор Янукович офіційно вступив на посаду. Таким чином, лідер Партії регіонів став четвертим главою держави в новітній історії України, а біло-сині отримали жаданий реванш за поразку від помаранчевих п’ять років тому.
Інавгурація Віктора Януковича на президентський пост відбулася у Верховній Раді в присутності ще більшої кількості іноземних делегацій, ніж інавгурація Віктора Ющенка після перемоги Помаранчевої революції. Світ, очевидно, не робить трагедії з кардинальної зміни постаті на вершині української влади.
В Україні ж прихід Януковича до влади сприймається прямо протилежно до того, як це було в 2005 році. Тепер торжествує Схід і сумує Захід. Україна залишається розділеною навпіл. Ющенку не вдалося її об’єднати, і є великі сумніви, що це вдасться Януковичу, незважаючи на його багатообіцяючу заяву, зроблену в день другого туру виборів.
Інавгурацію новообраного президента відверто зігнорував БЮТ, лідер якого прем’єр-міністр Юлія Тимошенко не визнає перемоги Януковича буцімто через масові фальсифікації виборів. А БЮТ, як відомо, користується значною електоральною підтримкою на заході і в центрі країни. І порожні крісла нардепів-бютівців в сесійній залі Верховної Ради були сумною констатацією подальшого роз’єднання країни…
Так чи інакше, але вже третя більшою чи меншою мірою цивілізована зміна президентів в Україні відбулася. Серед численних гостей на інавгурації єдиним представником від влади Прикарпаття був голова облради Ігор Олійник, запрошений на урочистості спікером парламенту Володимиром Литвином. Про свої враження від церемонії, а також про зумовлені вступом Віктора Януковича на президентський пост виклики для України й, зокрема, Галичини, Ігор Мирославович ділиться з читачами
– Пане Ігоре, детально розповідати про інавгурацію Віктора Януковича, думаю, немає потреби, бо її транслювали по телебаченню. Скажіть лишень, що вас, безпосереднього очевидця цього дійства, найбільше вразило?
– Насамперед, я був вражений кількістю зарубіжних делегацій. Представництво іноземних гостей було найбільшим за всю історію інавгурацій українських президентів. Я навіть бачив, як президент Європарламенту Єжи Бузек сидів на прикладному стільці. А це свідчить, що ми надалі залишаємося цікавими для Європи, і вона сподівається, що ми не звернемо з євроінтеграційного курсу.
Неприємний присмак, щоправда, викликало передінавгураційне благословення московського Патріарха Кирила, адже потрібно пам’ятати, що Україна має своїх духовних лідерів, а, окрім того, є багатоконфесійною країною.
– А чи не було у вас певного душевного дискомфорту під час самої інавгурації, пов’язаної з тим, що ви представник «помаранчевого» табору, а новообраний президент – з протилежного, щоб не сказати, ворожого табору?
– Напевно, основна проблема посткомуністичних держав в тому, що чи не в кожній людині закладений більшовицький принцип: хто не з нами, той проти нас. Це не тільки наша проблема, через це “чистилище” проходили і наші сусіди. Всі ми пам’ятаємо, коли після поразки на президентських виборах у Польщі в 1995 році легендарний лідер “Солідарності” Лєх Валенса не подав руки новообраному президенту Алєксандру Кваснєвському і вважав його довгі роки незаконно обраним. Ми були також свідками того, коли протягом декількох місяців 2005 року німецький канцлер Герхард Шрьодер також намагався залишити за собою своє крісло, і подібні факти можна знайти навіть у зрілих демократіях. Нікому неприємно програвати. Але проблема не в цьому. Важливо, що в цих країнах прихід до влади тої чи іншої політичної сили змінює тільки тактику в досягненні мети, натомість стратегія залишається незмінною. В Україні суспільство завжди не має впевненості, чи прихід нової постаті не вплине на кардинальну зміну політичного курсу країни.
– Ви вважаєте, що така небезпека існує?
– Такі побоювання викликає передвиборна риторика головних претендентів. Чергова президентська кампанія підтвердила, що наш політикум не дійшов згоди в тому питанні, що політична кампанія – це не бій без правил, і в ній також мають бути свої правила гри. І незважаючи на те, наскільки б тому чи іншому кандидату не хотілося досягнути омріяного президентського крісла, насамперед повинна бути відповідальність перед своїм народом. Є теми, які надовго повинні залишитися табу в політичних дискусіях. Особливо це стосується мовного питання.
– Яким, на вашу думку, буде ставлення Віктора Януковича, політичного лідера Східної і Південної України, до західного регіону, де його таким не сприймають. Зокрема, чи не слід очікувати з боку новообраного президента певного тиску на Галичину і особливо на Івано-Франківщину, з якою у нього пов’язані не зовсім приємні спогади про «яєчний теракт» 2004 року?
– Думаю, що Віктор Янукович має тепер велику відповідальність не перед якоюсь частиною України, не перед Сходом чи Заходом, а перед всією Україною. Він повинен роботи все для того, щоби всім громадянам України жилося краще. Так, як це роблять його колеги в європейських країнах.
Повертаючись до досвіду наших польських сусідів, слід згадати, що президент Кваснєвський, отримавши перемогу в 1995 році, також отримав розколоте суспільство, а міськрада Кракова навіть прийняла рішення оголосити його ”персоною нон-грата”. Але він обрав для себе гасло «Стати президентом всіх поляків» і на завершення каденції мав найвищий рейтинг популярності в суспільстві серед всіх європейських лідерів. Тому нашій державі також потрібен президент всіх українців. Не можна президенту здійснювати будь-які кроки, не думаючи про всю державу.
А щодо Івано-Франківщини, то Віктор Федорович вже після тих подій приїжджав сюди як прем’єр-міністр, і з розмови з ним я зрозумів, що він не затаїв образи. Але дуже багато залежатиме від оточення президента, від того, як його інформуватимуть про настрої, що йдуть з регіонів – зі Сходу чи з Заходу.
І тут хотілося б єдине побажання висловити президенту: відрізняти зерно від полови.
– На ваш погляд, чи достатньо в Президента України повноважень, щоби щось радикально змінити в державі, провести необхідні реформи?
– Повноваження президента треба, на мій погляд, зміцнювати. Бо всі зараз критикують Віктора Ющенка за його бездіяльність, але ніхто не згадує при цьому про те, що внаслідок внесення змін до Конституції 2004 року і переходу до парламентсько-президентської форми правління першою особою в державі є прем’єр-міністр.
Психологічно, можна навіть сказати, що на генному рівні, наші люди мають надії на одного – того, який приймає всі рішення і якому надаються для цього відповідні повноваження. Від Ющенка ми чекали здійснення дуже багатьох речей, наприклад, повернення заробітчан з-за кордону, збільшення робочих місць, але він не мав на це повноважень.
Вважаю, що одним з головних питань, яке стоїть перед новим президентом – зробити дієвою систему влади. Якщо система влади не буде змінена, ми будемо мати ті ж проблеми, які маємо нині.
Сьогодні Конституцію трактують, як хто хоче. Ми не маємо правової держави. Центр прийняття рішень, на превеликий жаль, знаходиться у Верховній Раді. Але навіть створивши коаліцію, там неспроможні забезпечити таку систему органів влади, яка б ефективно працювала. На сьогодні вона просто розвалена.
Чим скоріше уряд, президент і Верховна Рада працюватимуть в унісон, тим скоріше прийматимуться важливі для суспільства рішення. Хотілося б, щоб ми зараз не пішли манівцями небезпечних політичних проектів, а насамперед працювали над відновленням економіки держави.
– Чи буде, за вашим прогнозом, зміна керівництва Івано-Франківської облдержадміністрації?
– Все залежить від того, якою буде коаліція в парламенті. Сьогодні йдуть активні перемовини і, зрозуміло, що кожна політична сила, яка буде туди входити, ставитиме свої умови, зокрема й посадові.
Якою буде позиція президента – прогнозувати не беруся. Можу сказати єдине, що сьогодні Івано-Франківська область за 46-ма показниками уряду є серед лідерів. Чи буде це враховано новим президентом чи ні – невдовзі побачимо…
Версія для друку
