Ми можемо ненавидіти секс-меншини так сильно, як би нам хотілося. Можемо говорити про їх відхилення, знущатися та складати зневажливі анекдоти. Від цього ми не станемо кращими. Найстрашніше з усього, це усвідомлення того, що геєм чи лесбіянкою є хтось з близьких. Наприклад, син чи дочка. Тоді все змінює кольори, стає не до сміху. Ми трагедизуємо, говоримо про втрачене життя, незбутність мрій і таке інше. Рідко коли задумуємося над тим, що їм так мало від нас треба. Простого розуміння, яке може прийти з роками, або не прийти ніколи.
Владу 28 років, вже три роки він гей. Ініціатором інтерв’ю став він, сам знайшов вихід на журналіста. Ми спілкувалися з ним кілька тижнів через електронну пошту, проте не зустрілися — у нього не вийшло. Тому так до кінця і не можемо відповідати за достовірність матеріалу. Що з цього вийшло, пропонуємо читачам самим судити.
— Як приходить усвідомлення того, що вас починають цікавити одностатеві стосунки?
— Моє усвідомлення того, що мені подобаються хлопці, настало в 25 років. Я по житті засуджував одностатеві відносини, для мене це було взагалі неприйнятним. Для мене було диким саме розуміння того, що хлопець з хлопцем, а дівчина з дівчиною. Однак моя поїздка до друга, який на той час був геєм, все змінила. Це був мій перший раз. Чесно кажучи, тоді мені не дуже сподобалось. Але наступного дня я отримав з ним справжню насолоду.
— Чи довго Ви опиралися цьому, відкидали думки про те, що Ви гей?
— Я ніколи не опирався усвідомленню. Для мене це так само, як для Вас бути гетеросексуалом чи для когось бісексуалом. Я прагну кохати, бути коханим, а те, що скажуть люди, це не важливо для справжніх почуттів.
— Чи змінилося щось у стосунках з дівчатами? Може Ви почали їх ненавидіти?
— До дівчат ставлюсь позитивно, з розумінням. Так само розумію стосунки між ними.
— Чи багато людей про це знає?
— Знають мої близькі друзі, але тільки хлопці. Проте я ніколи не розглядав їх як партнерів, це тільки друзі. З друзів дівчат — не знає ніхто, сприймають мене як годиться в суспільстві. Мої ж друзі і товариші, що дізналися, були здивованими, але також прийняли як належне, я жодного друга не втратив і ніхто ніколи не ображав мене з цього приводу.
Ми не чіпаємо цю тему у спілкуванні, і вони мене спокійно сприймають. Я ж не злочинець і не роблю нічого поганого. Так, вони мене знали як гетеросексуала, а тут раз — і ось такий собі любитель хлопців. Але це життя і ніхто не знає, ким він буде і що з ним трапиться, чи не так?
— Як це зрозуміли? Хіба так буває, що всі зрозуміли?
— Звичайно, це було не просто. Але все ж розуміють. Можна припустити, що зневажають, але про це ніхто не каже мені. Я кажу, я теж був ярим противником цих відносин, критикував і обзивав усіх геїв, та час показав мені, хто я. Мені подобається чоловіче тіло. От і усе. Головне, щоб розуміння було від партнера, в нас в місті багато геїв, але люди з причудами і компрометують нашу спільноту своєю поведінкою, інші їх ставлять на місце.
Зрештою, я й не всім розповідаю. Друзі, які не знають, запрошують мене на прогулянки з дівчатами, які передбачають подальший секс. Я відмовляюся, тому що мені добре з хлопцями.
Для мене не так важливо, як сприймають нас інші люди. Батьки теж не знають, мабуть, незрозуміли б мене і не сприйняли цього, але, думаю, не відмовилися б від мене.
— Чи багато було таких стосунків (партнерів) у Вашому житті?
— Вісім. Проте кохання було тільки з однією людиною. Після нашого розриву він одружився, хоча і надалі телефонує, однак ми з ним не бачимось.
— Чому він одружився?
— Гадаю, він хотів бути таким, як усі, і не виділятися з основних стандартів життя. Можливо, він і нещасливий з нею, але попри людське око він такий, як усі. Не слід боятись своїх почуттів до коханих, байдуже — різна це стать чи одна і та ж сама.
— У Вас є зараз партнер?
— Днями зустрів хорошого хлопця, я тепер з ним. Гадаю, це надовго, можливо, це той, хто мені і потрібен. Ми зустрілись і сподобались один одному. Так, був секс і теж взаємне задоволення. Я радий, що зустрів таку людину. Повірте, не так легко серед купи ідіотів, що пишуть про секс, що хочуть вже і зараз, і так і сяк, і причому у вульгарній формі пропонують, зустріти кохану одну-єдину людину. Адже мало хто цінує справжні відносини, більшість думає тільки про секс.
— Як Ви з ним познайомилися? І, взагалі, як знайомляться у нашому місті такі пари?
— Познайомилися ми з ним через Інтернет, на спецсайті знайомств Блу‑систем. Проте в неті на сайті є багато оголошень тих, які просто граються і не є геями, вони знущаються та жорстоко насміхаються. В газетах теж трапляється одне-два оголошення. В наших колах їх називають транзитні, тобто непостійні. Ще раз кажу, є багато таких, які ніяких серйозних стосунків і приблизно не хочуть.
Є кілька місць, в яких ми збираємося. Це кафе «Діо», в Піонерському парку, на березі річки Бистриця в Пасічній, туалет на автостанції в Пасічній. Проте, часто знайомства проходять по телефону, номера передають іншим, якщо не сподобався. Так прийнято. Є хлопці, які приїжджають з Коломиї, Долини, Калуша, Болехова, Городенки. Часто зустрічаємося разом в Івано-Франківську. В нас є своя самоорганізація, збори відбуваються раз на місяць.
У нашому неформальному клубі понад 200 чоловік як з області, так із самого міста.
— Чи може гей розпізнати гея?
— Розпізнати можна по погляду, посмішці, манерах. Часто хлопці стають манірнішими, у них проявляються жіночі прояви поведінки. Однак, є такі що дуже приховуються, їх важко виявити.
— Чи не відкидаєте Ви думки про те, що потяг до одностатевих стосунків є через порушену психіку?
— Я цілком здорова людина, усвідомлюю, чим я займаюсь, що люблю. Одній людині подобається риба, а іншій картопля, ніхто ж не вважає людину хворою через те, що вона любить рибу, а не картоплю і навпаки. Суспільству слід усвідомити, що ми цілком нормальні люди і не несемо для інших загрози.
От інша справа з ґвалтівниками, які ґвалтують неповнолітніх, як дівчаток, так і хлопців. Звідсіля стереотип про одностатеві стосунки, називають це хворобою.
— Як гадаєте, яким чином можна щось змінювати у людському сприйнятті?
Треба говорити про це. І не боятись, як за часів комунізму, вести роз’яснювальну роботу через ЗМІ, чим ми з вами і займаємось зараз. Багато людей мого типу накладають на себе руки через нерозуміння близьких та суспільства. Зрозумійте, дитину при народженні сприймають такою, як вона є, не переробляють руки чи ноги, а сприймають як належне. От і наше суспільство повинно дорости до стану розуміння, а не засудження.
Я працюю службовцем. Думаю, якби дізнались, що я гей, звільнили б мене, а причину знайшли б. Оце і називається дискримінацією секс-меншин.
Розмовляла Тетяна Соболик, газеті «Репортер» №19 від 8 травня 2008 року
Версія для друку
